Page 32 - 4762

масовість медіааудиторії, у професіоналів, насамперед
викладачів спеціальних медіадисциплін, виникає потреба
навчати ширші верстви населення медійної мови; 3) ця
тенденція посилюється у зв’язку з тим, що суспільство
усвідомлює дедалі сильніший медійний вплив на своє життя,
що породжує осмислення соціальної ролі медіа і, як наслідок,
переконує медіапедагогів у подальшому розвитку
медіаосвітнього процесу.
На початку 90-х років ХХ ст. А. Шаріков одним із
перших здійснив спробу систематизувати ключові концепції
медіаосвіти. Аналіз існуючих медіаосвітніх концепцій
засвідчив, що, незважаючи на різні кінцеві завдання,
прихильники формування критичного мислення,
семіотичного, культурологічного, марксистського та
естетичного напрямків віддають перевагу аналітичному
підходу та критичному аналізу медіатекстів. Попри те, що в
медіаосвіті самостійно існує практичний підхід, майже всі
інші концепції передбачають практичне опанування
технічними засобами масової комунікації. А загалом,
медіаосвіта сповідує особистісно-орієнтований принцип
навчання, що відповідає прагненням сучасної педагогіки.
Медіаосвіта пропонує широкий спектр власних
моделей, методів та технологій. Серед напрацьованих
науковцями різних країн моделей медіаосвіти можна
виділити такі: освітньо-інформаційні, виховально-етичні,
естетичні, практико-утилітарні та соціокультурні. Кожна з
них, як правило, опирається не на одну, а на цілий комплекс
теорій медіаосвіти. Наприклад, в основі освітньо-
інформаційних моделей знаходяться культурологічна,
естетична, семіотична та соціокультурна теорії медіаосвіти;
етичних – етична, релігійна, ідеологічна, екологічна та
протекціоністська; практико-утилітарних – теорія
«споживання і задоволення» та практична; естетичних –
естетична та культурологічна теорії; соціокультурних –

30