Page 193 - 4598
P. 193

організаційних           і    психологічних           стимулів,        орієнтованих           на
            задоволення потреб вищого рівня; надання процесу стимулювання в
            інноваційній сфері постійного характеру, а не одиничної тимчасової
            кампанії.

                    Успіх  інноваційного  процесу  залежить  від  того,  у  якій  мірі
            безпосередні  учасники  —  персонал,  зайнятий  в  інноваційному
            процесі,  —  зацікавлені  у  швидкому  й  економічно  ефективному

            впровадженні результатів НДДКР у виробництво. Тут визначну роль
            відіграють методи й форми стимулювання їх праці з боку організації.
            Слід зазначити, що завдання стимулювання науково-технічної праці
            досить  складне  через  його  специфіку.  Виникає  необхідність

            підвищувати активність персоналу в пошуку нових знань, нових ідей,
            стимулювати  прийняття  нестандартних  рішень  і  підтримувати
            атмосферу творчості. З іншого боку, в ринковій економіці важливим є

            не  сам  інноваційний  процес,  а  його  комерційний  результат,  який
            відображається  в  оновленні  продукції,  розширенні  ринку,  зниженні
            витрат, підвищенні конкурентоспроможності  й  одержанні  прибутку.

            Комерційний  критерій  відіграє  вирішальну  роль  в  оцінці  значення
            праці новаторів.
                    Таким  чином,  в  основі  сучасного  підходу  до  стимулювання

            праці  в  інноваційній  сфері  лежать  такі  завдання  керівників
            організацій:
                    •  максимально            активізувати          творчі        здібності        кожної
            особистості;

                    •  спрямувати  цю  активність  у  русло  досягнення  конкретних
            інноваційних і економічних результатів.
                    Завдання  менеджерів  по  суті  зводиться  до  того,  щоб  створити

            умови, у яких би в найбільшій мірі міг розкритися творчий потенціал
            працівника та виникла б стійка потреба в напруженій і результативній
            праці. При цьому керівнику важливо брати до уваги ситуації, в яких
            здійснюється  стимулювання,  враховувати  не  тільки  особисті

            здібності  працівників,  а  і  їх  особисті  мотиви:  потреби,  інтереси,
            пріоритети. З цією метою в стимулюванні використовуються прямі і
            побічні методи (рис. 5.8), в основі яких лежать такі принципи:

                    •  розкріпачення творчої ініціативи;
                    •  зв’язок рівня заохочення працівника з кінцевим результатом
            інноваційної діяльності;

                    •  забезпечення персоналу необхідними ресурсами;




                                                              193
   188   189   190   191   192   193   194   195   196   197   198