Page 25 - 4444
P. 25

спалахуючого". Разом з тим Геракліт розвинув наївні діалектичні уявлення своїх

               попередників,  започаткувавши  усвідомлення  діалектики  як  філософського

               методу мислення, він указав на універсальне джерело руху і змінення речей: це

               джерело-протиріччя  як  єдність  ("гармонія")  і  боротьба  протилежностей,  які

               прогнозують космос у цілому і кожне явище окремо.

                     Отже,  матеріалізм  іонійських  філософів  за  своєю  конкретно  історичною

               формою гілозоїстичний, в чому головним чином і проявляється його світоглядна

               непослідовність.

                     Елеатська  метафізика  відкриває,  початок  ідеалізму.  Подібно  о  своїх

               попередників  піфагорійці  та  елеати  шукали  першопричинні  основи  буття,  але

               їхня  увага  при  цьому  була  сконцентрована  не  на  речовинному  субстраті

               світобудови, а на пануючому "управлінському началі" (на незмінному констру-

               ктивно-розумовому  принципі),  яке  надихає  все  рухливе  і  мінливе,  а  саме

               непідвладне  просторово-часовій  стихії  становлення.  Ксенофан  визнанням  не-

               змінності першоначала (Бога) і всього сущого засновує принцип, розвиток якого

               породив  метафізику  Парменіда,  протилежну  діалектиці  Геракліта.  Началом  у

               Ксенофана  виступає  не  матеріальне,  а  саме  "Божество"  до  якого  не  можна

               застосовувати  поняття  "розвиток".  Субстанція  світу  і  Бог  одне  і  те  ж,  Бог  є

               втіленням якісної єдності і абсолютної незмінності.

                     Елеати  заперечують  числовий  ідеалізм  піфагорійців  і  постулюють

               абстрактний  символ  єдиного,  неділимого,  вічного  і  нерухомого  Буття,

               незалежного  від  чуттєво  сприйнятих  речей  з  народженням  їх,  мінливим

               існуванням  і  смертю.  Парменід,  за  логікою  філософського  розвитку,

               послідовник  Ксенофана,  але  в  філософській  системі  Парменіда,  метафізичне

               розмежування  істинного  Буття  (єдиного Бога) від  неістинного  (Буття реальної


               доступної для органів чуття природи) набуває більш чіткої форми і стрункого
               логічного доведення. Суть його задуму полягає у протиставленні реального та


               ірраціонального  буття.  Філософська  парадигма  Парменіда  складається  з  двох
               частин:  з  інтерпретації  того  Буття,  яке  є  предметом  дослідження  істини;  і


               аналізу думки, яка розповсюджується на фізичний світ.






                                                               24
   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30