Page 24 - 4444

речовини. Вперше в історії мислення Фалес поставив проблему начала

матеріальної дійсності під кутом зору понятійного її осмислення. У Фалеса на

відміну від міфології світ мислення і світ буття не відривний один від одного, а

начало світу він шукає в матеріальній дійсності, а не поза матеріальним буттям

як це було в міфології. Але у Фалеса виникли труднощі при доведенні

відмінного із тотожного і навпаки.

Тому Анаксимандр виходить з іншого принципу: "із нічого ніщо і не

виникає". Для пояснення сутності існуючого застосовує дещо нескінченне -

"апейрон", як щось безмежне в усіх напрямах. Тобто, на відміну від Фалеса,

який кінечне (воду) проголошував началом нескінченного. Анаксимандр

началом нескінченного проголошує саме нескінченне. У нього виникнення і

зникнення здійснюється так же як і у Фалеса, але з тією різницею, що воно

відбувається через діалектичну суперечність. "Апейрон" ніби "приречує"

предмети на знищення через їх виникнення, відокремлення і в той же час

"апейрон" також "приречений" тим, що знову виникають кінечні предмети і т.д.

Тобто з "апейрона" виникають і в ньому ж зникають предмети у вічному процесі

руху матерії. Отже "Апейрон" наділявся безмежною потенцією, але він виявився

дуже невизначеним.

Анаксимен же абстрактну субстанцію "апейрон" знову наближує до

чуттєвого даного, до конкретного, фізичного і проголошує "Повітря", як

безмежне першоначало. Повітря не так "визначене", як вода, і не так

невизначене, як "Апейрон". Повітря як щось проміжне між ними. Тобто повітря

в собі самому містить джерело і є головною причиною цілісності і космосу. Всі

причини речей Анаксімен зводить до нескінченного повітря.

Отже, мілетська школа, поставивши питання про основу сущого, не змогла

пояснити яким чином речі, що зазнають змін, можуть мати у своїй основі дещо
загальне, яке перетворившись у різні форми, виражає стабільне.

У той же час постановка мілетцями проблеми руху відкрила шлях до більш
глибокого розуміння сутності руху. Новий крок у цьому напрямку зробив

Геракліт. За Гераклітом, буття Всесвіту здійснюється на основі віковічних
перетворень природної стихії вогню, "мірами згасаючого" і "мірами

23