Page 23 - 4444
P. 23

основному поза будь-яким культом і незалежно від нього і вже в передісторичну

               епоху досягаю високого рівня раціоналізації і змирщення, які передують появі

               філософської  раціональності.  По-третє,  антична  філософія  складалась  в

               обстановці  плідних  ділових  і  світоглядних  контактів  греків  з  країнами

               Стародавнього  Сходу,  які  значно  розширили  їхні  культурні  й  пізнавальні

               інтереси  спонукавши  тим  самим  до  самостійних  теоретичних  пошуків  і

               узагальнень.

                     Слід звернути  увагу  насамперед на те, що філософія Стародавньої Греції

               започатковує  європейську  філософію.  Саме  тут  виробляється  той  стиль

               філософствування і та проблематика, яка визначила подальший розвиток любо-

               мудрості  на  європейському  континенті.  Мислителі  давньої  Греції  ввели  у

               філософію і культуру загалом поняття "Логос" як розумного упорядковуючого

               космічного  начала,  яке  згодом  переростає  у  таку  рису  менталітету

               західноєвропейського етносу як раціоналізм.

                     Грецька  філософія,  особливо  рання,  за  своїми  проблемними  інтересами  є

               космоцентричною, тобто орієнтованою насамперед на космос як на безумовну

               реальність  і  найвищу  цінність.  Вона  починається  з  постановки  питання  про

               першооснову  всього  сущого  ("архе"),  про  ту  невидиму  і  розумово  осяжну

               єдність світу, яка схована за чуттєво сприйнятною різноманітністю явищ. Таке

               "предметно-речове"  бачення  світового  універсуму  і  становить  ментальне

               підґрунтя  західної  філософської  парадигми,  типові  риси  якої  знаходимо  в

               античній філософії давньої Еллади.

                     Яка  ж  логіка  поступального  руху  античної  філософської  думки?  Яка

               специфіка прогресуючого розвитку філософії? Уже у найдавнішій період свого

               становлення в ній намітилися протилежні підходи щодо вирішення цих питань,


               а разом з тим і розкол на конфронтуючі тенденції.
                     Мілетська школа відповіла на ці питання з позиції наївного матеріалізму. Її


               представниками  були  Фалес,  Анаксимандр,  Анаксимен.  Першооснову  речей
               вони  вбачали  в  образі  певного  тілесного  елемента,"  або  матеріальної  стихії


               ("стойхеон").  Для  Фалеса  —  це  вода,  для  Анаксимена-повітря,  для
               Анаксимандра-"апейрон",  середнє  між  ними,  а  тому  невизначений  стан




                                                               22
   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28