Page 26 - 4444
P. 26

У  відповідальності  з  двома  частинами  філософського  вчення  і  з  метою

               побудови про них знання Парменід застосовує дві аксіоми: 1) "Буття є, небуття

               нема" — як шлях істини; 2) "Буття нема, небуття є" — як хибний шлях. Тобто

               джерелом істини Парменід вважає розум, мислення, а джерелом за- блудження -

               відчуття. Отже, два протилежні положення (істина і заблуджєн- ня) і джерело їх

               знання  (мислення  і  відчуття)  застосовуються  Парменідом  до  двох  основних

               понять його філософської системи - Буття і небуття. Таким чином розум пізнає

               те,  що  не  рухається,  вічно  незмінне;  чуттєві  органи  пізнають  те,  що  плинне,

               позірність, видимість. Разом з тим Парменід втрачає довіру до самоочевидності

               емпіричного  досвіду,  до  реальності  зовнішнього  світу  і  відкриває  шлях

               метафізиці  як  ученню  про  потойбічні  і  недоступні  для  чуттєвого  пізнання

               сутності.

                     Найбільш  закінченої  форми  грецький  матеріалізм  набуває  у  світогляді

               Демокріта.  Він  пов'язав  увесь  накопичений  досвід  науки  і  практики  з

               послідовною  матеріалістичною  теорією  буття  і  пізнання.  У  вченні  про  буття

               Демокріт  головне  завдання  вбачав  у  поясненні  феномена  руху.  У  пошуках

               причин його він висуває гіпотезу щодо найдрібніших неподільних частинок, або

               атомів,  і  порожнечі,  в  якій  ці  частки  рухаються  завдяки  притаманній  їм  силі

               ваги.  Отже,  всі  процеси  в  природі  є  продуктом  протиріччя  між  атомами  і

               пустотою як умовою можливості руху їх. Послідовно проводячи цей детерміні-

               стичний  принцип,  Демокріт  дає  матеріалістичне  пояснення  походженню

               космосу із спонтанного вихрового руху атомів. З позиції атомістики Демокріт

               тлумачить  сутність  і  функції  психічних  явищ,  зводячи  душу  й  усі  розумові

               процеси до руху й асоціацій особливих вогнеподібних атомів, що відзначаються

               тонкістю,  легкістю  та  інтенсивною  здатністю  проникати  будь-куди.  У  теорії


               пізнання  Демокріт,  вірний  висхідній  атомістичній  передумові,  доходить  до
               припущення  подвійного  роду  якостей  об'єктів,  що  пізнаються:  якостей


               справжніх, притаманних самим об'єктам, і якостей уявних, залежних від нашої
               здібності  чуттєвого  сприйняття.  Розуміння  світобудови,  яке  запропонував


               Демокріт,  виявилося  найпослідовнішим  матеріалістичним  вченням,  яке  тільки
               знала антична думка.




                                                               25
   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31