Page 28 - 4444
P. 28
Отже, платонізм – це систематизовано розроблена інтуїція тіла. Платон не
знає ідеального світу в його чистій ідеальності, а тому він мислить Бога
абсолютно іманентним світові. У платонізмі обожнений космос, тому тут
немислиме таїнство перетворення, бо всі субстанції, а серед них і людина,
мисляться абсолютно вічними, і тому кожна людина є принципово боголюбна,
само ж божество є формалізована ідея.
Платон все життя проповідував всезагальну гармонію. Але гармонія буває
різна:
одна-жива, вона активно бореться з безпорядком, з рознузданими
ефектами. Це гармонія "Піра" і "Федра";
друга-застійна, вона заснована на насильстві, не втілює в собі живих
протиріч життя і вимагає гумової "дубинки".
Класичний період представлений іменами Платона, який розвинув
накреслену Сократом гуманістичну лінію філософських пошуків і Аристотеля,
який підвів підсумок досократівської і класичної античної філософії. В особі
Аристотеля грецька філософія досягла найвищого розквіту й продуктивності.
Творчий доробок Аристотеля розподіляється на праці: 1) написані і
опубліковані у період співробітництва в Академії Платона; і 2) праці написані
після того як він залишив Академію.
Праці періоду діяльності в академії не збереглися і відомі лише їх назви і
фрагменти. За змістом трактати Аристотеля розподіляються на 7 груп:
логічні трактати ("Органон");
філософські трактати ("Фізика");
біологічні трактати ("Про душу");
твори «Першої філософії» («Метафізика»);
етичні твори ("Нікомахова етика", "Евдемова етика");
— соціально-політичні й історичні твори ("Політика");
— праці про мистецтво, поезію, риторику ("Риторика", "Поетика").
Філософія Аристотеля розподіляється на три галузі:
теоретичну – про буття і частини буття, виділяючи "першу філософію" як
науку про перші причини і начало;
27