Page 27 - 4444

Якщо в центрі уваги досократичних шкіл був космос, Всесвіт, то Сократ

головну проблему філософії вбачає в пізнанні людини. І вся післясократівська

філософія спрямована на вивчення людини, її життя. Тому-то вчення Сократа є

вододілом у розвитку античної філософської думки. Сократ висуває думку про

те, що істинним світом людини є її внутрішній світ. Пізнання цього світу

здійснюється не чуттєвістю, а розумом, раціональністю. Він вважає, що в

багатьох своїх характеристиках люди одинакові, тому пізнання однієї людини

дає знання про людей і світ в цілому. "Людина, пізнай саму себе, і ти пізнаєш

весь світ" — таке філософське кредо Сократа.

Крім Сократа, філософська думка класичного періоду розвитку античної

філософії представлена філософськими системами Платона і Аристотеля.

Традиція античного ідеалізму набула свого систематичного вираження у

філософії Платона (427-347 рр. до н.е.). Ця філософія за своїми світоглядними

цілями і призначенням змикається із релігією і є її теоретичним обгрунтуванням

і виправданням.

У вченні про світ Платон пропонує довільну умоглядну конструкцію,

подібну до міфа про творення. Він допускає ізольоване існування позачергового

і позапросторового світу ідей (безтілесних сутностей, увінчаних ідеєю блага),

відповідно з якими творець з нерозумної і хаотичної стихії матеріального світу

формує і впорядковує космос і кожну окрему річ у ньому. Речі лише причетні до

ідей, наслідують їх, є їхніми копіями, тінями, відображеннями.

Гносеологія Платона грунтується на догмі безсмертя душі:

до свого народження душа мала всю сукупність істинного знання;

з втіленням її вона втрачає безпосередній контакт із світом ідей і зберігає у

собі лише згадку про них;

пізнання і є оживлення і пробудження пам'яті (пригадування) про сутності,
що їх колись споглядала людська душа безпосередньо у світі ідей;

засобом, що веде, керує і наближає душу яка пізнає, до потойбічної
реальності, є діалектика, яка символізується Платоном у міфопоетичному образі

Ероса філософсько-естетичного натхнення, що звільняє душу з полону поцей-
бічного світу і спрямовує її погляд на нетлінні ' самосущі Істини, Добро і Красу.

26