Page 149 - 4444

прийшли до безсмисленного ствердження, ніби явище існує без того чим

являється».

Зазначимо, що поняття речі у собі "є тільки демаркаційне поняття, яке

служить для обмежень домагань чуттєвості і тому має тільки негативне за-

стосування". Але без нього не можна обійтись, так як чуттєвий матеріал не буде

з чим зв'язувати. Непізнаваний світ речей у собі і його реальне існування

спонукають пізнавальну допитливість і стимулюють висування пізнавальних

гіпотез. Річ у собі можна уподобити певному субстанційному началу,

невидимому, недоступному для чуттєвих органів, але тим паче є необхідним

носієм потенційних "подразників" чуттєвості. У цьому полягає позитивний сенс

речі у собі.

Іншими словами, предмети постають нашому розсудкові так, як вони іс-

нують (речі у собі), а нашій чуттєвості - так, як вони являються (явища), тобто у

якості предметів досвіду. Поняття явища і речі у собі характеризують

пізнавальні можливості людини.

Вчення про пізнавальні здібності Кант засновує на схемі поступального

одержання знання: чуття, розсудок, розум. Новизна кантівського вчення про

пізнавальні здібності полягала в тому, що він увів розсудок - третє джерело

пізнання - поруч з чуттєвістю і розумом.

Чуттєвість є здібність до відчуттів, реалізація якої дає багатий матеріал

наочних уявлень. Але самі по собі ці уявлення не є знанням, оскільки вони

розрізнені, не оформлені і не всезагальні. Розсудок вносить єдність у цю ба-

гатоманітність, за певними правилами він синтезує уявлення і ніби розкладає їх

по відповідних засіках на основі наявних категорій. Таке упорядкування і синтез

пов'язані, зокрема, з використанням апріорних форм чуттєвості, якими є простір

і час. Простір - апріорна форма зовнішнього спілкування, а час - апріорна форма
внутрішнього споглядання. Саме вони забезпечують розсудковому синтезу

всезагальність і необхідність суджень. За Кантом, будь-яке знання становить
собою сукупність суджень, а апріорні синтетичні судження є його самою

чуттєвою частиною.

148