Page 151 - 4444

предикат, що, в свою чергу, повинне привести до зміни предмета думки, пе-

ренесення мисленної установки на іншу сутність. Наприклад, за правилами

логіки із судження "всі люди мають м'яку мочку вуха" слідує судження "деякі

істоти, які мають м'яку мочку вуха, суть люди". У першому судженні поняття

"істоти, які мають м'яку мочку Вуха" є предикатом, у ньому мислиться ознака

предмету думки (людина). У другому судженні це ж саме поняття стає суб'єктом

і претендує на роль самостійного предмету думки. Але категорія субстанції не

дає можливості мислити ознаки як предмети, бо саме, навпаки, предмети є

носіями ознак.

Звідси, зрозуміло, не виходить, що логічні операції (зокрема обертання

суджень) марна річ. Вони дають нам можливість подивитись на мислимі сут-

ності з різних сторін, розкрити їх зміст, уточнюють думку. Просто треба завжди

мати на увазі, що судження другого типу вивідне, залежне від тих посилок, з

яких воно одержане за правилами логіки. Пізнавальна діяльність неможлива без

відчуттів і категорій. Знання - це людський спосіб уявлення світу. Воно не може

не залежати від природи людських пізнавальних здібностей. Суттєво, що

категорії - це незалежні від емпіричного матеріалу сутності, вони становлять

собою чисті форми. Знання стає самим собою, коли відчуття "вливаються" у

певні форми і їх синтез приводить до утворення понять, основних "клітинок"

знання. Категорії - це поняття нашого розсудку, який підводить досвідний

матеріал, чуттєві дані під категорії, оформляє чуттєвість. Категорії - це апріорні

форми розсудкової діяльності, умови можливого досвідного пізнання.

Категорії не можна вивести емпіричним, досвідним шляхом із спосте-

режень над природою, яка дана нам як сукупність явищ. Навіть більш того,

категорії і розум встановлюють, як відомо, закони явищам. І ось тут виникає

питання, яке Кант називає загадкою: "Яким чином категорії можуть визначити
зв'язок багатоманітного в природі, не виводячи цей зв'язок із природи?" Кант

вирішує цю загадку, виходячи з визначення (тобто із прийнятого ним розуміння)
явища і речі у собі. Закони існують тільки у відношенні до суб'єкту, розсудок,

діючи на основі категорій, здатний розкрити закономірності в явищах. Речі у
собі, із властивими їм закономірностями, існують незалежно від суб'єкта.

150