Page 78 - 4437

Герменевтика походить від грецького слова «hermenutikos» - той, що
пояснює, розтлумачує; теорія і практика інтерпретацій мовних виразів, поданих у
вигляді знаків і символів, а також мови, текстів. Основи герменевтики заклав
німецький філософ Ф. Шлейєрмахер (1768-1834 рр.) наприкінці 18 – на поч. 19 ст.
Герменевтика - мистецтво розуміння чужої індивідуальності. На думку, В. Дилтея,
герменевтика – це мистецтво тлумачення літературних пам’яток, розуміння
проявів життя. Важливе значення має сформульована Дилтеєм ідея про
взаємозв’язок життя і свідомості як споконвічну даність. Об’єктом аналізу є
життєві явища. К. –О. Апель, відомий сучасний основоположник герменевтики,
первинною сферою для філософського аналізу вважає мову, формулюючи теорію
комунікації. Мислитель виділяє чотири типи раціональності і саме на
герменевтичній (етичній) раціональності повинна базуватися комунікативна
спільність.
Мартін Хайдеггер (1889-1976 рр.) до умов людського буття відносить
покладання і розуміння. Людина спочатку є покладена, а потім мислить, отже,
людина одвічно утягнута у буття. Сутність «розуміння» полягає в тому, що
утягнута в буття людина знаходить себе у певному місці, у певний час. Існуюча у
світі людина стає розуміючою, а розуміння реалізується завдяки тлумаченню та
інтерпретації. Лише на основі розуміння формується свідомість, мислення.
Центральне поняття у філософії Поля Рікьора – особа, бо саме вона – місце
народження значень, з яких започатковуються культурні смисли. Завдання
філософії – розробити метод аналізу людської суб’єктивності. Цей метод дозволяє
усвідомити явища людського буття у трьох часових вимірах: минулому,
теперішньому і майбутньому. Рікьор розробляє регресивно-прогресивний метод.
За допомогою регресивного методу осмислюється людська діяльність у минулому,
за допомогою прогресивного методу – у майбутньому. Завдання герменевтики
Рікьор вбачає в тому, щоб обґрунтувати роль людини як суб’єкта культурно-
історичної творчості, у якій здійснюється зв'язок часів і яка базується на активній
діяльності індивіда.
Прагматизм найбільшого поширення набув у США як єдина національна
філософія. Прагматизм ставить за мету відповісти на запити конкретної життєвої
стихії, удаючись до мислення й мови. Завдання філософії, щоб допомогти людині
у вирішенні життєвих завдань, що постають перед нею. Тобто філософія повинна
мати практичну спрямованість. Центральна проблема у прагматизмі – проблема
цінності понять, суджень, що виявляється у практичних результатах дій, що на
них базуються. Критерієм цінності та істинності знань прагматизм вважає
практику, яка тлумачиться як діяльність індивіда, що спрямована на задоволення
його безпосередніх потреб. Філософію необхідно перетворити в інтереси того, що
вигідне, корисне для нашого життя. Термін «прагматизм» походить від грец.
«прагма» - справа, дія, практика. Представниками цього напряму були Уїльям
Джемс, Джон Дьюї, Чарлз Пірс. Прагматизму властиве розуміння істини як

77