Page 82 - 4437

Людина є найдосконалішим результатом еволюції. Його вченню притаманний
панпсихізм, що стверджує наявність духовного начала, яке міститься в універсамі
і спрямовує його розвиток. Рушійною силою еволюції є цілеспрямована
свідомість. Виникнення людини є продовженням удосконалення світу. Світ
розглядається як еволюційний процес, що має тенденцію до ускладнення. Людина
спрямовує еволюцію. Еволюція Всесвіту йде не в просторовому, а в психічному
напрямку. Самопізнання людини – ключ до розкриття природи космосу, що
перебуває в стані постійної еволюції. Надсвідомість є тією точкою «Омега», в якій
узагальнюється свідомість індивідів. Омега – планетарна свідомість, ноосфера –
може встановити зв'язок з іншими Омегами – точками свідомості. Ноосфера
з’являється разом з біосферою. Омега – це Христос, якого Тейяр назвав
Космічним Христом, Христом-Омегою або Христом Еволюції. У процесі історії
людство рухається шляхом універсалізації зв’язків країнами й народами.
Людина має здатність проникнути вглиб еволюції, побачити її творчі сили. У
результаті ця еволюція досягає критичної точки у вигляді людини, тоді Всесвіт
цілеспрямовано рухається до вищого синтезу – точки Омеги. Необхідно поєднати
картину Всесвіту, що формується й обновлюється, з християнським світоглядом.
Існування точки Омега ( колективної планетарної свідомості) означає ймовірність
існування кінця світу. «Кінець світу» - внутрішнє повернення до себе всієї
ноосфери. Кінець світу – це відокремлення свідомості від своєї матеріальної
частини, щоб спочивати в Бозі – Омезі. Омега може встановити зв'язок з іншими
Омегами, в підсумку здійсниться синтез планетарних свідомостей. Універсум у
майбутньому стане надособистістю в точці Омега, і людство візьме у свої руки
штурвал керування Всесвітом.
Неопротестантизм
Основні питання, які поставлені в центр філософських роздумів
неопротестантів, – це питання про пізнаванність Бога і питання про своєрідну
християнську віру. Важливим завданням неопротестантизму є створення теології
культури, яка з позиції релігії пояснювала б усі явища в житті. Неопротестантизм
– одна з форм вираження релігійної свідомості, яка орієнтована на онтологічно-
етичну проблематику, на проблему буття людини в цілому: здатність людини
пізнати Бога, значення релігійного настрою, співвідношення божественного й
людського. Виділяють два напрями неопротестантизму: «фундаменталістський»,
який ставить на чільне місце незмінність біблійних заповідей і відкидаються усякі
спроби його тлумачення. Другий напрямок – «модернізм» - прагне підкреслити
значення людської діяльності, культурних і наукових досягнень, зводячи над усім
цим ореол божественності й вищого релігійного змісту. Світські стосунки людей
розглядаються як такі, що відповідають божественним задумам, а саме Священне
писання пристосовується до конкретних потреб людської діяльності. Багато його
прихильників позитивно оцінюють суспільний прогрес, вітають наукові відкриття,

81