Page 73 - 4437

Якщо А. Шопенгауер говорив тільки про волю до буття, то Ф. Ніцше наголошував
на тому, що власне воля являє собою «волю до волі», тобто порив до простого
самовиявлення у будь-який спосіб. Воля виявляє себе через життя. Життя є
проявом не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної волі – волі
до влади. Життя для Ніцше постає першою і єдиною реальністю. Все інше –
Всесвіт, природа, почуття є лише елементами життя. Світ не пізнається. Наш
апарат пізнання, вироблений у ході еволюції, призначений не для пізнання, а для
оволодіння речами з метою біологічного виживання, зміцнення волі до влади.
Оскільки життям рухає волевиявлення, у ньому панує боротьба за виживання, де
перемагає сильніший. Завдяки такій перемозі життя може зміцнюватись. Слабким
людям не слід ні співчувати, ні допомагати, бо підтримка слабких веде до
виснаження і виродження життя.
Ф. Ніцше протиставляє силу життя культурним нормам і цінностям,
вважаючи, що саме людська слабкість і незахищеність спричинила виникнення
культури як системи штучних засобів виживання. Мораль – це засіб боротьби
слабких проти сильних. Життя не підлягає моральним оцінкам, бо воно є лише
таким, яким воно може бути. Свою позицію Ф. Ніцше позначає як «імморалізм»
(позаморальність). Мораль, на думку Ф. Ніцше, тримається на авторитеті та
залякуванні, але «Бог помер» тому, що він не втручається у життя для його
зміцнення. Ті, що посилаються на Бога, підтримують слабкість і виродження, а не
силу життя.
Ніцше стверджує, що існує раса хазяїв, що покликані «наказувати», і раса
рабів, що повинні підкорятися. Ніцше вимагає «переоцінки всіх цінностей»,
відновлення рабства та ієрархічного устрою суспільства, виховання касти хазяїв,
зміцнення їх волі до влади.
Якщо людина відчуває в собі силу життя вона повинна не звертати увагу на
мораль, стати «по той бік добра і зла», й піднести себе саму на надлюдський
рівень. Здатна на таке людина стає «надлюдиною», і тільки вона може бути
справжнім виявленням сили життя. «Надлюдиною» у Ніцше постає людина, яка в
філософії Стародавнього Сходу означала «досконаломудрий» - людина, яка
осягнула Дао, пізнала 4 священні істини буддизму чи пройнялася діалектикою
християнської трійці. Надлюдина постає як «долаючий» власні страждання
творець особистого життя. Справжньою людиною є та, яка прагне виявити свою
силу, свою активність, яка прагне до самовдосконалення. Людське щастя в почутті
зростаючої сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди. Він стверджує: «Хай
гинуть слабкі, їм треба допомагати в цьому, тому що нічого немає гіршого, ніж
співчуття».
Очевидно, що Ф. Ніцше також постає проти розуму як засобу організації
людського життя, вважаючи останнє сліпою силою і самовладною сутністю.
Заперечуючи Ніцше, слід сказати, що людське буття не зводиться до життя
людського організму; у духовному світі діють інші закони, ніж у матеріально-

72