Page 75 - 4437

Постмодернізм являє собою свого роду реакцію на монотонність
універсального бачення світу в модернізмі. Заперечується технократичний і
раціоналістичний універсалізм модернізму, пов'язаний з вірою в лінійний прогрес
суспільства, абсолютну істину, раціональне планування ідеальних соціальних
порядків зі стандартизацією знання і виробництва. Характерними рисами
постмодернізму виступають: невизначеність, культ незрозумілого, фрагмен-
таризація, гра мови, мода як код культури, самовираження, відкритість,
плюральність. Важливим терміном постмодернізму є «інтертекстуальність».
Свідомість людини ототожнюється з письмовим текстом як нібито єдиним
достовірним способом його фіксації. У результаті все стало розглядатися як текст:
література, культура, суспільство, сама людина. Культура людська сприймається
як єдиний «інтертекст». Суб’єктивність людини розчиняється в текстах-
свідомостях.
Постмодернізм – це пошук нових форм стосунків між людьми та світом
нових цінностей і нових критеріїв. Постмодернізм несе в собі пошук нових
принципів прийдешньої культури. Прихильники постмодерну оперують такими
поняттями: «світ як хаос», «світ як текст», «свідомість як текст», суперечливість.
Авторська індивідуальність виражається в словах, відтінках; більшість сучасних
філософів зациклені на «мові, на грі слів». Індивідуальність виявляється в
розходженнях, на зламі мови: у пародіях, цитатах, ілюзіях, хитрих комбінаціях.
Ж. Ліотар вважає, що для ситуації постмодерну характерна втрата віри в
головні ідеї людства: ідею прогресу, емансипацію особистості. Основною рисою
він вважає втрату віри в поступальне розширення свободи, розвиток розуму,
звільнення праці, прогрес технонації. Постмодернізм можна сприймати як
феномен маргіналізму – специфічного фактора модерністсько-сучасного мис-
лення; «по граничності» якого-небудь явища соціальної життєдіяльності людини.
Постмодерністському світогляду властиве уявлення про світ як про хаос, як про
безглузде й непізнаване, відмова від історизму і детермінізму. Теоретично
адекватно осмислити дійсність спроможні не природні чи точні науки, а
інтуїтивне «поетичне мислення». Відмовивши розуму в правах, постмодерністи
залишили за ним функцію інтерпретації – тлумачення текстів. Основи знання
почали шукати в повсякденній комунікації, діалозі в сфері повсякденного
мислення.
Основні принципи постмодернізму:
1) об’єктивна сутність – ілюзія;
2) істина неоднозначна, а багатовимірна;
3) оволодіння знаннями є нескінченний процес перегляду дискурсу;
4) дійсність не є даністю, вона формується під впливом людських бажань і
вчинків;
5) людське пізнання не відображає світ, а інтерпретує, тлумачить його.

74