Page 74 - 4437
P. 74

фізичному.  Якщо  в  матеріальному  світі  панують  закони  маси  й  сили,  то  в
              духовному  –  прагнення  самовдосконалення  і  прийняття  будь-чого  з  участю
              розуму. Деякі ідеї Ф. Ніцше були схвально оцінені фашизмом.
                    Історицистський  варіант  представляє  Освальд  Шпенглер  (1880-1936  рр.),
              який зауважує, що культура як «організму» притаманна єдність. Він налічує вісім
              культур. Кожна культура існує тисячу років, а потім вироджується у цивілізацію,
              тобто «бездушний інтелект».
                    Пантеїстичний  варіант  відновлює  «світову  думку»  неоплатоніків  та
              Шеллінга. Життя сприймається як космічна сила «життєвого пориву» (Бергсон).
              Анрі  Бергсон  (1859-1941  рр.)  –  французький  ідеаліст.    Життя  –  ірраціональне  і
              ототожнюється  з  переживаннями.    Існують  дві  основні  здатності  свідомості:
              інтуїція (неподільний потік свідомості, заглиблення у свідомість суб’єкта, потім –
              до без особистої свідомості, а далі – до духу. Друга – інтелект як дієва сторона
              свідомості, коли відбувається рух зовні, до речей матерії.
                    Водночас  у  цінуванні  людської  індивідуальності  можна  побачити  і
              гуманістичні  акценти  філософії  Ф.  Ніцше.  Серед  послідовників  Ф.  Ніцше
              (ніцшеанців) виділяються два напрями:
                     -  радикальні ніцшеанці виводять на перший план у спадщині Ніцше ідеї
                        першого  права  сили  життя,  права  насильства,  надлюдини,  виходу  за
                        межі  моралі.  Схильні  були  зближати  свого  ідейного  наставника  з
                        фашизмом і навіть расизмом;
                     -  представники  гуманістичного  ніцшеанства  вважають,  що  Ф.  Ніцше
                        виступав  насамперед  проти  будь-яких  обмежень  людини,  звільняв
                        людину  від  забобонів,  закликав  її  покладатися  на  власну  волю,  бути
                        непохитною у виконанні життєвої мети.

                            2. Філософія постмодернізму: особливості і характерні риси.

                        Постмодернізм – сукупне позначення тенденцій і процесів, які намітилися в
              культурній  самосвідомості  розвинутих  країн  заходу  в  останні  два  десятиліття.
              Постмодернізм – це комплекс філософських, науково-теоретичних і емоціонально-
              естетичних  уявлень.  Поняття  «постмодернізм»  багатозначні;  їх  використовують
              для  позначення  своєрідного  напрямку  в  сучасній  філософії,  мистецтві,  політиці,
              релігії, етиці, світосприйманні.  Постмодернізм виник спочатку у руслі художньої
              культури (у США з кінця 40-х- поч. 50-х років, у Франції, однак скоро поширився
              на інші сфери – філософію, політику, релігію, науку.  Термін «постмодернізм» не
              має  однозначного  визначення,  тому,  що  за  своєю  суттю  це  амбівалентне  й
              суперечливе  явище.  У  постмодерні  є  ідеї  екзистенціалізму,  постпозитивізму,
              постструктуралізму. Серед представників постмодернізму слід назвати Жак Лакан
              (1901-1981  рр.),  Жак  Деррида  (народ.  1930  р.),  Жорж  Батай  (1887-1962  рр.),
              Мішель Фуко (1926-1984 рр.), Ролан Барт (1915-1980 рр.).










                                                           73
   69   70   71   72   73   74   75   76   77   78   79