Page 80 - 4437

Систематизатором прагматизму став американський філософ Джон Дьюї
(1859-1952 рр.). Головним поняттям, як і у Джемса, був досвід. Дьюї включав у
досвід всю суб’єктивну сферу життєдіяльності людини. Філософ вважав поняття,
теорії, гіпотези засобами досягнення мети (тому його філософія називається ще й
«інструменталізмом»), подолання сумніву і здобуття віри. Затримку дії він
пояснював сумнівом. Дьюї пропонує метод перетворення невизначеної, сумнівної
проблематичної ситуації на визначену, вирішену. Потрібно усвідомити, що
викликало труднощі, згодом розпочинається пошук шляхів її вирішення, вибір
варіантів. Закінчується дослідження прийняттям остаточного рішення щодо
проблеми. Формулювання рішення отримує назву істини, за своїм значенням –
«корисності» (спостерігається ототожнення істини і користі). Однак з
проблематичної ситуації Дьюї виключив її об’єктивний зміст. Людина в процесі
життя має справу не з об’єктивним світом, а зі своїм особистим досвідом,
невизначеним хаосом відчуттів і переживань. Вона переборює свої власні
труднощі, сумніви, переживання. Завдяки вольовим зусиллям людина сприймає
світ, змінює переконання і вірування.

4. Основні напрямки релігійної філософії.

Основними напрямами релігійної філософії є неотомізм, християнський
еволюціонізм, неопротестантизм. Сфера впливу неотомізму збігається зі сферою
впливу католицької церкви, особливо в країнах, де католицька релігія є панівною
(Італія, Франція, Іспанія, Латинська Америка та ін.). Теоретичним фундаментом
неотомізму є схоластична філософія домініканського теолога, святого Фоми
Аквінського (1225-1274 рр.). Його богословсько-філософська система була
використана для обґрунтування і захисту католицького вчення. Її основою є не
пізнання дійсності, а пізнання абсолютного буття, виявлення в ньому слідів Бога.
Основні теоретичні принципи, які визначають лінію церкви стосовно відносин між
теологією і наукою:
1. Філософія і окремі науки виконують стосовно теології службові функції.
2. Джерелом істини для теології є одкровення, для наук – почуттєвий
досвід і розум.
3. Існує ряд об’єктів, спільних для теології і науки, тому одні і ті ж
проблеми можна розглядати за допомогою осяяння розуму і теології.
Ф. Аквінський зауважує, що не слід піддавати суду розуму ті істини
одкровення, що суперечать правилам людського мислення. До таких істин
належать такі догмати: догмат воскресіння, Святу Трійцю, створення світу,
можливість відповісти на питання, що таке Бог.
4. Положення науки не повинні суперечити догмату віри. Фома повністю
підкорив науку теології.

79