Page 24 - 4437

«небесною волею», тому поділ суспільства на «шляхетних» і «низьких» не може
бути змінений. Кожна людина повинна точно знати своє місце у суспільстві і
сумлінно виконувати покладені на неї обов’язки. Конфуцій висуває вчення ажень-
мін (виправлення імен), суть якого полягає в тому, що назва речі повинна
відповідати її сутності. Це означає, що місце кожної людини у суспільстві, її
поведінка має суворо відповідати соціальному стану людини.
Велику увагу Конфуцій приділяв проблемам суспільного та державного
життя. Вихідним принципом організації суспільного життя він вважав шанування
традицій. Правитель завжди буде правителем, слуга – слугою, батько - батьком, а
син – сином. Тобто кожен повинен займатися тією справою, для якої його
призначила суспільна роль. Порушення цього принципу, за Конфуцієм, веде до
безладдя.
Найбільш видатним послідовником Конфуція був Мен-цзи (372-289 рр. до н.
е.), який стверджував, що людське життя підкорене небесній волі, носієм якого є
мудрий цар – «син неба». На його думку, людина народжується доброю, їй властиві
чотири вроджені якості: співчуття, почуття сорому, скромність і уміння відрізняти
істину від брехні. Але вроджені якості внаслідок поганого впливу суспільства
швидко втрачаються. Мен-цзи бачив своє завдання, щоб шляхом виховання і
удосконалення особистості захистити народ від противників конфуціанства.
Проти конфуціанської школи виступав Мо-цзи (479-381 рр. до н. е). Він
висунув ідею загальної любові, закликав людей надавати одне одному допомогу
незалежно від соціального стану. Він стверджував, критикуючи конфуціанство, що
наперед визначеної долі немає. Доля людини залежить від того, як вона буде
здійснювати в житті принцип «загальної любові». Залежно від цього «небесний
володар» відповідним чином нагороджує або карає її. Мо-цзи зазначав, що знання
виникає з безпосереднього вивчення дійсності.
Послідовники Мо-цзи – моїсти розробили головним чином логіку і теорію
пізнання. Вихідним положенням в їх філософському вченні було визнання
об’єктивного існування речей поза нашою свідомістю. Всі наші знання, як вчили
моїсти, є наслідок спільних зусиль наших органів чуття і мислення.
Іншу важливу школу Ст. Китаю заснував Лао-Цзи (6-5 ст. до Р. Х.) – майже
легендарна особа, бо про нього немає достовірних відомостей. Йому приписують
авторство книги «Дао де цзин». Основна ідея філософського вчення Лао-цзи
полягає в тому, що життя природи і людей не керується «волею неба», а тече
природним шляхом – Дао. Дао – це природний закон самих речей, який разом із
субстанцією «ці» складає підвалини світу. Сутність Дао полягає в тому, що в світі
все перебуває в русі і зміні, і в процесі цієї зміни всі речі обов’язково переходять у
свою протилежність. Людина не повинна втручатись у природний процес розвитку
речей, оскільки це приведе до виникнення зла і нещастя у її житті.
У цій школі на першому плані – ідеї світобудови. У центрі уваги природа,
космос і людина. Ці начала опановуються не раціональним шляхом, а постійним

23