Page 26 - 4437

4. Парадигмальність ранньогрецької філософії.

Антична філософія (давня) – збірна назва філософських вчень, розроблених у
давньогрецькому та давньоримському рабовласницьких суспільствах з кінця 7 ст.
до н.е. до 6 ст. н. е.
Початок античної філософії пов’язують з представниками мілетської школи
(6 ст. до н. е.) – Фалесом (624-547 рр. до н. е), Анаксімандром (610-546 рр. до н. е.),
Анаксіменом (585-525 рр. до н. е.). Вони уявляли першооснову буття в конкретно-
речовій формі. Фалес стверджував, що першооснова всього – вода; Анаксімен вчив,
що основою світу є повітря, Анаксімандр – «апейрон», який є безмежним,
невизначеним у просторі і часі.
Важливий крок в осмисленні речово-тілесного співбуття зробив Геракліт
Ефеський (530-470 рр. до н. е). Його твір «Про природу речей» дійшов у 130
фрагментах. Філософ говорить про нескінченність матерії, яка не твориться і не
знищується, Він вважав, що все виникає з вогню, який закономірно спалахує і
закономірно згасає. Все, на думку мислителя, правиться долею або необхідністю. З
поняттям необхідності зв’язане розуміння закону (логосу). Людська свідомість
(псюхе) – підкорена логосу.
Піфагор (584-500 рр. до н. е.) стверджував, що «наймудріше» - число, бо воно
володіє речами, моральними і духовними якостями. Підгрунтям світу є числа, які
створюють космічний порядок. Одиниця – основа всього, лінії створює двійка,
поверхні – трійка, а тіла – четвірка. Число 10 є священним, складає подобу Всесвіту
з 10 небесними сферами і 10 світилами. Душа – безсмертна.
Опонентами Геракліта у дискусії «плинних» та «нерухомих» стали елеати
Ксенофан, Парменід, Зенон. Світ вони сприймали як вічне, нерухоме ціле. Всесвіт є
однорідна тверда куля, за твердженням, Парменіда. Ксенофан у творі «Сатири»
вперше виступив проти багатобожжя, висловлював атеїстичні думки у своїх
віршах. Зенон Елейський (490-430 рр. до н. е.) вказував, що рух (реальність) та
множина (почуття, сприймання) призводять до суперечностей (апорій). Зенон
висунув 5 спростувань руху у своїх апоріях (апорія – трудність, спантеличеність). У
своїх апоріях Зенон зафіксував суперечливість руху. Наприклад, швидконогий
Ахілл ніколи не наздожене черепаху, оскільки, перш ніж він подолає відстань до
черепахи, вона вже проповзе якусь невеличку відстань.
Незважаючи на метафізичний підхід, філософія олеатів виявила коло проблем
(вчення про буття, принципові підходи до пізнаванності світу, розмежування
чуттєвого і раціонального пізнання), які суттєво вплинули на подальший розвиток
філософського мислення.
У центрі уваги Анаксагора (500-428 рр. до н. е.) було питання про
перетворення одних речей у якісно інші. Вся природа – це безмежна множина
вічних, дрібних різноякісних часток (гомеомерій), які рухаються і упорядковуються
космічним розумом (нус), який існує незалежно від матеріальних часток.

25