Page 118 - 4437

життєвий досвід залишався поза увагою. Зовсім не враховувалось, що людина
крім науки живе у світі мистецтва, моральних уявлень, релігійних переживань.
Багато представників науково орієнтованих гносеологією категорично заявили,
що вся гуманітарна сфера не є наукою.
Тому у природничому пізнанні не обійтися без інтерпретації. Виявилось, що
емпіричні дослідні факти (свідчення органів чуття, показання приборів), навіть
елементарні, не є споглядально очевидними і їх описування не можуть бути
елементарними, абсолютно надійними підставами знання. Їх самих необхідно
зрозуміти, витлумачити. Важливою для природознавства виявилась мовна
співвіднесеність розуміння із смислом емпіричних даних. Це відкриття допомогло
виявити «момент розуміння в усякому пізнанні світу і підтвердити універсальність
герменевтики». Тому виявилась неспроможність застосування класичних теорій
пізнання в галузі гуманітарних наук.
Гуманітарні науки мають єдину предметну галузь, яку можна позначити як
текст. Пізнання тут пов’язане з розумінням, осягненням сенсу, інтерпретацією.
Інтерпретація – це відповіді на величезну кількість питань.
Гуманітарне пізнання має принципово системний характер. Окремі
гуманітарні факти мало що означають і мало, що можуть пояснити. Пояснення –
головне завдання будь-якого знання. Науки про природу і науки про дух – це дві
половини людського інтелектуального глобусу. Відмінність між ними переважно
в методах пізнання.
Сутністю всіх гносеологічних питань є проблема розуміння як осягнення
сенсу. Аналізом розуміння займається герменевтика, яка з давніх-давен становила
собою мистецтво інтерпретаційної діяльності. Її фундаментальним поняттям є
сенс, який постає метою осягнення. Аналізом сенсу і методів його одержання
займається феноменологія. Синтез цих двох концепцій дозволяє усунути
неповноту їх методик і приводить до утворення нової дисципліни –
герменевтичної феноменології.
Філософським завданням герменевтики стає аналіз самого акту розуміння,
метою герменевтичного методу – розуміння сенсу тексту в його соціокультурному
контексті. Феноменологія допомагає відкрити об’єктивний сенс досліджуваного
явища. Теорія пізнання, спираючись на таку базу, стає багатшою.
Теорія пізнання стає дієвою тільки тоді, коли в ній зливаються теоретичні
практичні пошуки, теоретична і практична філософії.

4. Роль інтуїції в пізнавальному процесі. Проблема істини в пізнанні.

Важливу роль у пізнанні відіграють уява, фантазія, емоції, афекти, інтуїція.
Одкровення, тобто здатність безпосереднього осягнення істини без логічного
розкладу та доведень. Релігійні філософи-ірраціоналісти (Г. Сковорода, М.
Бердяєв та ін.) спираються у своїх гносеологічних концепціях саме на

117