Page 114 - 4437

Наприклад, Дж. Локк вважав, що знання не має в собі нічого, наявного у
чуттєвому досвіді.
Найважливішим структурним елементом у емпіричній моделі пізнання
виступає досвід. Досвід заснований на сприйняттях, образах, одержаних внаслідок
діяльності чуттєвих органів. Знання про зовнішній світ називаються при цьому
відчуттями, або зовнішнім чуттям. Наші відчуття подібні до приладів
спостереження (телескопа, мікроскопа, підзорної труби), спрямованих на об’єкт
спостереження. Оскільки у різних людей поділ сприйняття дійсності різний,
знання, одержуване таким способом, не є однаковим. Виникають нерозуміння, а
також сумніви у пізнавальних здібностях людини.
Другою складовою частиною досвіду є знання про суб’єктивний світ, про
діяльність нашого мислення. Воно досягається з допомогою рефлексії, розуму,
розсудку. Його інколи називають внутрішнім чуттям. Тут знанню доступні
явища, які виникають і без діяльності органів чуття (пригадування, аналіз, синтез,
аналогія, виявлення протиріч між думками тощо). Саме досвід робить наше
пізнання переконливим, добросовісним, виводить його на високий теоретичний
рівень. Яке ж знання про зовнішній світ одержуємо ми за допомогою сприйняття?
Ми можемо сказати, що світ влаштований таким чином, що після його впливу на
наші органи чуттів ми одержуємо сприйняття, які називаємо певними якостями,
закріплюємо за ними конкретні назви.
Абсолютизація ролі емпіричного ступеня пізнання є причиною скептицизму
– принципового сумніву у достовірності знання, отримуваного за допомогою
органів чуття. Скептицизм підкреслює ненадійність чуттєвих органів, їх
залежність від оточуючих умов, звичаїв, традицій і рекомендує утримуватись від
суджень про зовнішній світ. Згідно зі скептицизмом об’єкт пізнання активно
впливає на суб’єкт пізнання, який займає пасивну і споглядальну позицію. У
результаті скептицизм приходить до положення про відносність істини.
Однак не все пізнається через відчуття. Ми можемо прямо спостерігати
лише просторовий вплив предметів, часову послідовність їх, але не саме поняття
причини. Можемо прямо спостерігати симптоми хвороби (підвищення темпе-
ратури тіла. Пониження життєвого тонусу тощо), але ж не вони є причиною її
виникнення.
Не пізнаються через відчуття й ідеї простору, часу, субстанції, гармонії,
руху, спокою. Спостерігаючи неодноразово повторювальні явища, одне за одним в
часі, людина привчається очікувати слідом за появою першого відчуття друге. Так
виникає ідея причини, і самопояснення цього явища спирається на звичку. Звідси
виходить, що наше знання включає і елементи нечуттєвої природи, які ще більше
суб’єктивні, ніж відчуття. Отже, виявляється, що з позиції суб’єктивного
походження знання питання про існування зовнішнього світу не має позитивного
вирішення. Це суперечить принциповим засадам емпіричної теорії пізнання,

113