Page 113 - 4437

пізнати світ, проникнути у його сутність, охопити його своєю свідомістю. Йдеться
про прагнення одержати відповідь на питання: який є світ, наскільки тотожна його
структура зі структурою мислення про нього. Грецькою мовою знання як феномен
виражається поняттями, як «gnosis» та «epistema». Філософська традиція, яка
ґрунтується на цих поняттях, характеризує вчення про пізнавальний процес як
гносеологію та епістемологію. Епістемологія досліджує природу наукового
пізнання. Поняття «гносеологія» ширше за змістом, і охоплює будь-які форми і
види пізнання людиною навколишнього світу – наукові, донаукові, ненаукові.
Гносеологія – галузь філософії, яка вивчає сутність пізнавального процесу,
його закономірності та принципи, форми і типи одержання знання про світ в
усьому його багатоманітті.
Пізнання є специфічним різновидом духовної діяльності людини, процесом
осягнення навколишнього світу. Це – процес отримання і нагромадження знань,
які є людською інформацією про світ. Існує вона як певна суб’єктивна реальність.
Знання – ідеальний образ дійсності. Взаємоорганізованими елементами процесу
пізнання є об’єкт, суб’єкт, знання як результат дослідження. Пізнання – це процес
здобування, нагромадження, оновлення і систематизації знання про природу,
суспільство і духовний світ людини.
Можливість і успішність пізнання багато в чому визначаються також
засобами пізнання, до яких відносяться пізнавальні здібності, дані людині від
природи, і матеріально-технічні засоби створені людиною. Пізнавальні здібності –
це індивідуальні якості людини, відчуття, уявлення, сприйняття, розум, воля,
інтелект, талант, інтуїція, пам'ять, уява. Пізнавальні здібності часто називають
джерелами пізнання. У своїй відносній самостійності людина є суб’єктом, якому
протистоїть об’єкт. Тому постає питання про можливості пізнання людиною
навколишнього світу. «Що я можу знати?» - запитував І. Кант. Із цим пов’язано
виникнення різноманітних концепцій пізнання.
Ці підходи розділяють два великих філософських напрями: емпіризм і
раціоналізм. Згідно з емпіризмом, першою і другою частиною досвіду є
результати діяльностей чуттєвих органів. Предмет пізнання є активним початком,
а суб’єкт пізнання пасивний, займає споглядальну позицію. Другою частиною
досвіду є результати діяльності розуму (аналіз, синтез, дедукція, аналогія тощо).
Раціональна діяльність зводиться до комбінування матеріалу, який поставляється
чуттєвими органами, і не дає принципово нового знання.
Емпіричну концепцію обґрунтували на межі 17-18 ст. англійці Ф. Бекон, Дж.
Локк, Т. Гоббс. Емпірики вважали, що основою пізнання є досвід, а чуттєві форми
визначають результати отриманої наукової інформації. Немає нічого в розумі,
чого б не було у чуттях. Близьким до поняття «емпіризм» є «сенсуалізм» .
Представники його відводили логічному мисленню роль «шостого чуття», що
впорядковує емпіричний матеріал, який надають інші п’ять органів чуття.

112