Page 110 - 4437

Мислення має ідеальний характер. Для того щоб думка могла бути передана
іншим людям і ті її сприйняли і зрозуміли, необхідно «матеріалізувати» її
ідеальний зміст. Матеріальним засобом вираження думки є мова. Думка
виражається в мові. Логіка вивчає не мову, а мислення. Мова – лише засіб
вираження думки.
Логічна форма є те загальне, що є в різних за змістом думках. Загальність
логічної форми щодо будь-якого змісту повинна бути зрозуміла на інтуїтивному
рівні. Саме тому застосування законів і правил логіки має всезагальний характер.
Всю багатоманітність логічних форм можна класифікувати, звести їх до основних
класів, які звуться поняттями, судженнями, умовиводами. Поняття, судження і
умовивід як конкретні думки репрезентують собою синтетичну єдність форми і
змісту, в яких думка локалізується співвідносячись з предметом думки. Слова
нашої мови багато значимі. Точність і однозначність, необхідні для забезпечення
розуміння при обміні думками, досягаються через врахування контекстів
застосування слів.
Говорячи про предметність мислення, ми повинні звернутись до поняття
дійсності. Дійсність є предмет мисленнєвої установки. Відношення між дійсністю
і свідомістю є основним для вирішення питання про зміст свідомості. Це
пояснюється тим, що всі акти свідомості є специфічними установками на будь-що,
спрямованими актами. Свідомість можлива, якщо є спрямованість її на певну
предметну галузь.
Важливо зазначити, що мислений зміст не зводиться до об’єктивної думки,
не є абсолютно довільним. Інакше спілкування людей було б неможливим, вони
не розуміли б один одного. Засобом переведення ідеальних концептуальних
утворень у матеріальні, чуттєво сприймаючі явища з давніх-давен виступає логіка.
Розуміння у комунікативних актах забезпечується спільністю концептуального
змісту свідомості й універсальністю логічних форм.
За своїм змістом свідомість, у кінцевому підсумку, є відображенням
зовнішньої, об’єктивно існуючої дійсності. Це не пасивно-дзеркальне, а активне,
творче відображення. Свідомість залежить від об’єктивної, матеріальної
реальності як у плані свого виникнення й існування (онтологічно), так і за своїм
змістом, який становлять наші відчуття, сприйняття, уявлення, думки, почуття
тощо, (тобто гносеологічно). Свідомість – не просто природна, а соціально-
зумовлена властивість людини як члена суспільства і учасника суспільного життя.
Свідомість розвивається на базі колективної предметно-практичної діяльності і
процесів між людського спілкування.

3. Свідомість і несвідоме в мисленні.

Серед численних варіантів розуміння позасвідомого, віддається перевага
тому, згідно з яким позасвідоме представляє собою функціональний компонент

109