Page 105 - 4437

неможливо навіть уявити собі без спрямованості на мислимий предмет. Ідея
завжди пов’язана із змістовною стороною мислячої діяльності.

2. Сутність, структура та функції свідомості.

Свідомість як об’єкт вивчення є надзвичайно специфічною. Вона наявна в
кожному образі сприйняття, миттєво пов’язує, співвідносить відчуття, поняття,
думки, почуття. У сучасній філософії представлені різні підходи до визначення
змісту свідомості, висловлюються сумніви щодо можливості вияву її природи. Як
зазначав родоначальник феноменології Е. Гуссерль, наділяти свідомість певною
природою, шукати реальні чинники для її визначення – безглуздо, оскільки
«трансцендентальна суб’єктивність, або чиста свідомість», не підвладні силі нашої
свідомості. Цю точку зору поділяв М. Гайдеггер. Згідно з сучасною
антропосоціогенетикою, проблему свідомості слід розглядати в єдності з
проблемою виникнення людини і суспільства. За цією позицією свідомість
постала разом із формуванням людини.
Кожна епоха мала своє уявлення про свідомість, зміст якого значною мірою
залежав від домінуючого світогляду.
У архаїчному суспільстві, коли світ ще не поділяли на матеріальний і
духовний, а характеризували як видимий і невидимий, свідомість зводилась до
сфери невидимого, на яке впливали матеріально практичними діями. В античному
світі, з його космоцентричним світоглядом, духовне мислилось як особливий
витвір зовнішнього буття (матерії), тобто витоки свідомості вбачалися за межами
людини. У середньовічну епоху з її геоцентричним світобаченням свідомість
тлумачили як середнє між вищим рівнем – неусвідомленим життям людського Я в
Бозі, і нижчим рівнем – мовчазним життям тіла. У Новий час з його
антропоцентричним світоглядом, коли людина почала себе мислити вільною від
опіки і влади надприродного, розуміння свідомості набуло нового якісного виміру.
Р. Декарт, вперше вжив слово «свідомість» у значенні особливої здатності душі,
інтелектуальної діяльності суб’єкта, що проектує світ. У його розумінні свідомість
відкрита тільки собі, тобто самосвідомості. У руслі філософії життя З. Фрейд
розглядав механізм взаємодії свідомого і несвідомого.
Свідомість – це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто
суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона
є активним, цілеспрямованим, оцінювальним відображенням, пов’язаним із
діяльністю, в процесі якої люди освоюють і перетворюють світ. Свідомість
людини формується, розвивається, функціонує на основі взаємопов’язаних
факторів:
1) знаряддево-предметної діяльності, яка включає виготовлення та
застосування знарядь праці, з часом веде до створення і розширення
світу «олюдненої природи», сфери матеріальної та духовної культури;

104