Page 107 - 4437

Самосвідомість виконує функції: а) самопізнання – охоплює самовідчуття
(відчуття власного тіла, свого місця в просторі), самоспостереження і самоаналізу;
б) самооцінювання (емоційне оцінювання своєї життєвої ситуації та себе в ній),
оцінювання себе відповідно до життєвих еталонів, рівень домагань; в)
саморегуляції, що передбачає такі вияви самосвідомості як самоконтроль, само
творення.
Як істота, що має свідомість і самосвідомість, людина не просто діє, а
чинить, роблячи вибір, вона здатна усвідомлювати мотиви і цілі своєї діяльності і
своїх вчинків, визначати свої орієнтації, свою життєву позицію. Неодмінним
компонентом людської свідомості є моральна свідомість, яка починається з
уміння ототожнити себе з іншою людиною, поставити себе на її місце, що
виражається у відомому «золотому правилі моралі»: «Не чини іншому того, чого
не бажаєш собі»; «Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть
їм і ви».
Із сказаного випливає те, що людській свідомості притаманні прагнення
всеосяжного, універсального розуміння світу і власного буття. Свідомість завжди
є певне знання. Знання – це відображення дійсності, сукупність відомостей про
неї, форма духовного оволодіння дійсністю, інформація. Людина дає собі звіт у
тому, що вона має ці відомості, цю інформацію, володіє знаннями. Вона оперує
цими знаннями, розпоряджається ними, цілеспрямовано використовує їх у своїй
діяльності.
Оперування знаннями, вираженими і закріпленими в поняттях, - це і є
мислення. Воно виникло в процесі практичної діяльності як розумової дії ціле-
покладання – постановки цілей і планування – визначення шляхів і засобів їх
досягнення, співвіднесення цілей і засобів. Мислення як узагальнене,
опосередковане, цілеспрямоване пізнання, здійснюване за допомогою слів, мови, є
свого роду стрижнем свідомості: без мислення немає людської свідомості.
Мислячи, людина пізнає дійсність, об’єктивний світ у його сутнісних
властивостях, зв’язках, відношеннях, завдяки мисленню вона творить нове – те,
чого раніше не існувало. Мислення за своєю природою діяльнісне і проблемне, бо
сутність і призначення мислення – це розв’язання різного роду проблем, які
постають перед людиною.
Саме в проблемному характері мислення – таємниця поєднання в ньому
таких відносно протилежних моментів як пізнання і творчість. Ці два моменти по-
різному представлені на таких рівнях мислення як здоровий глузд і розум.
Здоровий глузд – це оперування «готовими», даними поняттями згідно з вимогами
й правилами формальної логіки, дотримання яких повинне забезпечувати
визначеність, точність, послідовність, доказовість мислення. Мислення на рівні
здорового глузду має відтворюючий характер, спирається на певні задані зразки.
Цей рівень мислення є недостатній для творчості, бо саме стереотипність накладає
на нього риси обмеженості.

106