Page 106 - 4437

2) діяльного спілкування між людьми, яке має свої «матеріально-технічні»,
інформаційно-інтелектуальні і моральні аспекти.
За своєю природою свідомість має діяльнісний і суспільний характер. До
«компетенції» свідомості відноситься осмислене відображення дійсності,
розуміння її, оцінка речей, явищ, подій, людських вчинків – відповідно до певних
понять і критеріїв. Свідомість існує, насамперед, як властивість окремої людини,
як внутрішній світ її «Я». Свідомість кожної людини є взаємодією індивідуально-
особистісного і суспільного.
У своєму історичному походженні свідомість має біологічні передумови, так
їх має і свідомість кожної окремої людини. Свідомість розвивається за законами
суспільно-історичного процесу. Окрема людина народжується, маючи не
свідомість, а лише можливість, здатність стати свідомою істотою. Ця можливість
міститься в будові її тіла, органів чуття, надзвичайній досконалості і пластичності.
Виникає і формується індивідуальна свідомість настільки, наскільки дитина
вступає в спілкування з іншими людьми, оволодіває формами і способами
практичної, предметної діяльності, навчається користуватися, оперувати
предметами, включається у світ людської матеріальної і духовної культури,
освоює її цінності. Тому як суспільна, так і індивідуальна свідомість мають не
абстрактний, а конкретно-історичний характер. Людина усвідомлює, мислить,
почуває, бажає, воліє, діє завжди як представник певної історичної епохи, певної
спільноти.
Важливою особливістю свідомості є те, що вона предметна. У процесі своєї
діяльності людина виділяє предмети цієї діяльності як об’єктивну реальність, яка
людині відносно протистоїть, спрямовує на них свою увагу, відносить до них свої
відчуття, сприйняття, уявлення, поняття. Водночас людина відрізняє своє «Я» від
своєї власної діяльності, тобто дає собі звіт: «Я роблю те-то з такими-то
предметами». Усвідомлення предметної дійсності має своїм другим полюсом
усвідомлення самого себе, самосвідомість. Зверненість свідомості на себе
називається ще рефлексивністю ( лат. reflexus – обернення назад, відображення).
Таким чином, свідомість, водночас, предметна і рефлексивна. Людина
усвідомлює зовнішню дійсність як об’єкт своєї діяльності, інтересу, уваги,
пізнання, а саму себе – як суб’єкта, тобто того, хто діє, має інтерес, спрямовує
увагу, пізнає. Вона робить своїм об’єктом і себе, своє власне буття, сутність та
існування. Свідомість набуває своєї завершеності і цілісності через самосві-
домість, яку розглядають як усвідомлення людиною себе, свого становища у світі,
своїх інтересів і перспектив, і як спрямованість свідомості на себе –
усвідомленість кожного акту свідомості. Самосвідомість – здатність людини
поглянути на себе з боку, тобто дистанціюватись від себе, побачити себе очима
інших. Дистанціювання від себе забезпечується завдяки самокомунікації. Людина
постійно промовляє «про себе» способом внутрішнього мовлення, немовби
пояснює собі те, що діється, оцінює події, людей, себе.

105