Page 53 - 4411

цього підходу до структури управління широко розповсюдилися, особливо у
тих установах, що прагнуть пристосуватися до динамічного змінного

навколишнього середовища.
Конгломератна структура управління формується за рахунок

поєднання різних типів структур. Наприклад, в установі в одному відділі
застосовують проектну структуру управління, в другому — лінійно-

функціональну, в третьому — матричну.

Розмаїття типів структур управління установою дає змогу керівникові

вищого рівня обрати для себе найоптимальніший варіант. Сьогодні, у

нестабільних умовах зовнішнього та внутрішнього середовища, більш

поширеними є адаптивні структури. Малі установи тяжіють до застосування

простих структур управління: лінійно-штабних, лінійно-функціональних

тощо.

2.3. Стиль і методи управління

Стиль – сукупність прийомів впливу керівника в його діяльності;

манера поведінки стосовно підлеглих, щоб вплинути на них з метою

досягнення цілей установи. Поняття стилю завжди нерозривне із поняттям

особистості керівника. Стиль керівництва визначають суб’єктивні та

об’єктивні чинники. До об’єктивних складових стилю належать:

закономірності управління; специфіка інформаційної діяльності; вимоги, що

висуваються суспільством щодо компетенції керівників, їх діловитості,

відповідальності, особистих якостей, моралі, темпераменту, характеру тощо;

соціально-психологічні риси підлеглих (вік, стать, кваліфікація, інтереси,

потреби тощо); специфіка системи (її цілі та завдання, управлінські

структури та технологія управління); виробниче середовище (технічне

забезпечення процесів праці, форми організації праці); особливості

керованого колективу (структура та рівень підготовленості, характер

52