Page 15 - 4329

Перехідним етапом від рабовласницького до феодального способу
управління справедливо можна вважати суспільний устрій, який існував у вікінгів у
кінці першого тисячоліття нашої ери. Нижчий шар суспільства у стародавніх
скандинавів складали раби, або серви. Вони виконували найбруднішу роботу на фермах
своїх господарів.
На наступній сходинці суспільної ієрархії знаходилися карли, або вільні селяни,
які наймалися на роботу до землевласників або інших господарів, а іноді володіли
власними клаптиками землі. До цього ж класу належали ремісники, рибалки,
кораблебудівники, дрібні торгівці і наймані солдати.
Власники великих угідь належали до верхівки суспільства. Їх називали ярлами,
або князями. Найамбітніші з цих вождів мріяли про королівську корону. Добитися
успіху вони могли або зібравши достатню кількість срібла, або навербувавши військо
для розширення сфери свого впливу.
Періодично землевласники всіх категорій збиралися на місцеві асамблеї. Тут
обирали місцевих вождів, приймали закони й постанови, які стосувалися власності,
крадіжки овець або кровної помсти.
Більш досконалу форму суспільного устрою можна спостерігати в
середньовічних європейських державах.
Місце рабів тут займають кріпосні селяни, які, як правило, мали у користуванні
власні ділянки землі. Та й сама структура державного управління жорсткіше
регламентована і централізована.
У цілому в епоху Середньовіччя теорія управління розвивалася слабо. В
основному це зводилося до обміну досвідом між правителями, релігійними діячами і
воєначальниками.
Істотний внесок у розвиток управлінської думки вніс видатний італійський
державний і політичний діяч кінця XV – початку XVI ст. Ніколо Макіавеллі. У своїх
дослідженнях він приділяв велику увагу проблемам формування стилю роботи
1
керівника, організації його праці, взаємин керівників і підлеглих .
Основою феодального суспільства було натуральне господарство, ґрунтоване на
підневільній, низькопродуктивній праці кріпосних селян. Цей факт далеко не сприяв
розвитку продуктивних сил.
Переворот у виробничих відносинах, пов'язаний з промисловою революцією
середини XVIII ст., привів до значних змін в теорії і практиці управління. З того часу
розвиток економіки здійснюється настільки інтенсивно, що в рамках
капіталістичного етапу розвитку управління можна виділити цілих чотири періоди,
що принципово відрізняються один від одного.
1) Перший період отримав назву "промисловий капіталізм". Це була епоха
фахівців з управління виробництвом. Серед теоретиків і практиків переважала думка,
що тільки необмежена здорова конкуренція без втручання з боку держави здатна
гарантувати нормальне функціонування економіки і забезпечити суспільство всіма
необхідними ресурсами, товарами і послугами. Недолік такого підходу полягав у
недостатньо уважному ставленні до фінансових аспектів бізнесу. Цей недолік був
усунений протягом другого періоду розвитку капіталістичного управління.
2) Другий період (1890–1933) зазвичай позначають терміном "фінансовий
капіталізм". У цей час домінував фінансист, який, не беручи безпосередньої участі в
процесі виробництва, був зосереджений на управлінні фінансовими ресурсами.
Визначальним став принцип соціального дарвінізму, який стверджував, що природний
відбір у соціальній сфері є якнайкращим способом досягнення матеріального
благополуччя для суспільства в цілому. Згодом зловживання фінансових магнатів

1
Бурлацкий Ф. М. Загадка и урок Никколо Макиавелли. – М. : Молодая гвардия, 1978.
15