Page 12 - 4329

4) школа науки управління (кількісна школа).
1) Школа наукового управління (1885–1920) найтісніше пов'язана з роботами
Фредеріка Уінслоу Тсйлора (1856–1915), Френка і Лілії Гілбрет, Генрі Гантта.
Вони виконували дослідження на рівні організації виробництва — виробничого
менеджменту. Тейлор і Гілбрет, які починали свою кар'єру робітниками, займалися
спостереженнями, замірами й аналізом операцій ручної праці, стимулюванням
трудового вкладу, нормуванням праці тощо.
2) Класичну (адміністративну) школу управління (1920–1950) започаткував
Анрі Файоль (1841–1925), якого часто називають батьком мснеджменту. Він
керував великою французькою вугільною компанією, тобто був крупним менеджером,
як і інші засновники адміністративної школи — Ліндал Ірвік (1891–1983) (консультант
з питань управління в Англії), Джеймс Д. Муні (1884–1957) (працював у компанії
«Джснерал Моторс»).
3) Школу людських стосунків (1930–1950) заснували Мері Паркер Фоллетт
(1933–1968) та Елтон Мейо (1880–1949). Фоллет вперше визначила менеджмент як
«забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб». Школа рекомендувала
використовувати прийоми управління людськими взаєминами шляхом впливу
безпосередніх керівників на працівників, консультацій з працівниками, забезпечення
широких можливостей спілкування на роботі.
Школа поведінських наук (з 1950 р.) формувалася Крісом Анджирісом,
Ренсісом Лайкертом, Дугласом Мак-Грегором, Фредеріком Герцбергом та
іншими вченими-біхевіористами. В основі лежать методи налагодження
міжособистих стосунків, підвищення ефективності людських ресурсів.
4) Школа науки управління (кількісного підходу) виникла в Англії під час
другої світової війни (1939-1945) як наслідок пошуку шляхів боротьби з масованими
німецькими повітряними ударами, підводним німецьким флотом, а також висадки
союзників у Європі. Основою школи є дослідження моделей, тобто форм подання
реальності і операцій. Після створення моделі роль змінних відіграють кількісні
показники. Особливого значення тут надають комп'ютерам.
Даний підхід до вивчення історії управління має ряд різних напрямів.
Наприклад, Д. М. Гвішіані розглядав не чотири, а п'ять шкіл менеджменту:
1) класичну школу;
2) школу людських відносин;
3) емпіричну школу;
4) школу соціальних систем;
1
5) нову школу науки управління .
Класичну школу, за Гвішіані, можна асоціювати з школою наукового
управління, назва школи людських відносин говорить саме за себе, емпірична школа є
синтезом двох попередніх шкіл, школу соціальних систем з певною часткою умовності
можна вважати аналогом адміністративної школи, а нову школу науки управління
нескладно зіставити зі школою науки управління.
Підхід до вивчення історії управління на основі виділення різних шкіл дозволяє
достатньо детально розкрити й охарактеризувати історію управління як науку і
навчальну дисципліну. Проте він не дає повного уявлення про практичні аспекти його
виникнення і розвитку.
Інші дослідники, наприклад Е. А. Уткін, відносять виникнення управління до
п'ятого тисячоліття до н. е. і виділяють в історії його розвитку п'ять періодів, початок
.
2
яких пов'язано з п'ятьма управлінськими революціями

1
Гвишиани Д. М. Организация и управление. – М.: Наука, 1972. – С. 187 – 191.
2
Уткин Э. А. История менеджмента. – М.: Тандем: ЭКМОС, 1997. – С. 11–15.
12