Page 137 - 4329

Лінійні структури управління застосовуються в організаціях, що складаються з
робочих груп, що виконують однакові функції. При цьому ділення організації на групи
проводиться за кількісною ознакою відповідно до принципу діапазону контролю.
Основною відмітною особливістю функціональної структури є те, що кожен
керівник має право давати вказівки тільки з питань, що входять в його компетенцію,
тобто в рамках своєї чітко певної функції.
Приклад функціональної структури управління представлений на мал. 6.2. Як
показано на малюнку, заступник директора по виробництву має право віддавати
вказівки тільки з питань, що стосуються виробництва продукції. Заступник директора
по економіці здійснює поточне керівництво економічною діяльністю підприємства.
Начальник конструкторського відділу несе відповідальність за розробку нових видів
продукції. Начальник технологічного відділу — за складання технологічних процесів.
Начальники фінансового і планового відділів — відповідно за фінансову діяльність і
складання поточних і перспективних планів діяльності організації.

Директор механічного заводу № 8

Заступник директора з виробництва Заступник директора з економіки

Начальник Начальник Начальник Начальник
конструктор- технологічного фінансового планового
ського відділу відділу відділу відділу

Малюнок 8.2 – Функціональна організаційна структура
На практиці як лінійні, так і функціональні структури управління
застосовуються украй рідко. Найбільше розповсюдження має комбінована форма, що
отримала назву лінійно-функціональної організаційної структури.
Лінійно-функціональні структури управління відрізняються тим, що лінійні
керівники мають право віддавати розпорядження і ухвалювати рішення за участю
функціональних служб.
Розглянуті вище типи організаційних структур були розроблені ще
представниками класичної школи менеджменту і володіють настільки привабливими
характеристиками, що широко застосовуються і в сучасних економічних умовах.
З початку 60-х років багато організацій стали розробляти і упроваджувати нові
гнучкі типи організаційних структур. Такі структури називаються органічними, або
адаптивними, оскільки їх можна швидко пристосувати до умов зовнішнього
середовища, що змінюються, і потреб самої організації.
Сам термін "органічні структури управління" був вперше використаний і
розкритий в книзі Т. Бернса і Д. Сталкера "Управління інноваціями", опублікованою в
1961 р. Адаптивний тип структури управління виник як антипод бюрократичної
організації, модель якої перестала задовольняти багато підприємств, що випробовують
необхідність в гнучкіших і адаптивних структурах.
Новий підхід відкидає уявлення про ефективність організації як "організованої
системи", що працює з чіткістю годинникового механізму. Навпаки, вважається, що ця
модель заважає проводити радикальні зміни, що забезпечують пристосовність
організації до об'єктивних вимог реальної дійсності.
У початковому визначенні органічного типу структури, даному згаданими Т.
Бернсом і Д. Сталкером, підкреслювалися такі її принципові відмінності від
традиційної бюрократичної ієрархії, як вища гнучкість, менша зв'язаність правилами і
нормами, використання як база групової (бригадною) організації праці. Подальші

136