Page 135 - 4329

Окремим керівникам доводиться витрачати час на координування роботи інших
керівників, які, у свою чергу, координують роботу менеджерів нижчого рівня, і т.д. до
рівня керівника, який координує роботу неуправлінського персоналу - людей, що
фізично проводять продукцію або що надають послуги. Таке вертикальне розгортання
розподілу праці і утворює рівні управління.
Вищий рівень управління організацією може бути представлений головою Ради
директорів (наглядовою радою), президентом, віце-президентом, правлінням. Ця група
управлінських працівників забезпечує інтереси і потреби власників акцій, виробляє
політику організації і сприяє її практичній реалізації. У зв'язку з цим у вищому
керівництві можна виділити два підрівні: повноважне управління і загальне
керівництво.
Керівники середнього рівня управління забезпечують реалізацію політики
функціонування організації, розробленої вищим керівництвом, і відповідають за
доведення детальніших завдань до підрозділів і відділів, а також за їх виконання.
Фахівці, що входять до цієї групи, мають, як правило, широкий круг обов'язків і
володіють великою свободою ухвалення рішень. Це керівники відділень, директори
підприємств, що входять до складу організації, начальники функціональних відділів.
Нижчий рівень управління представлений молодшими начальниками. Це
керівники, що знаходяться безпосередньо над робочими і іншими працівниками (не
керівниками). Це можуть бути майстри, бригадири, контролери і інші адміністратори,
відповідальні за доведення конкретних виробничих завдань до кожного працівника.

.5 Вибір оптимальної структури управління організації

Після розділення організації на робочі групи і розподіли вказаних груп по рівнях
управління необхідно сформувати оптимальну структуру організації.
Організаційна структура управління — це цілісна сукупність сполучених між
собою информационымм зв'язками елементів об'єкту і суб'єкта управління. Вона
відображає будову системи управління організацією, тобто розподіл підрозділів фірми
по рівнях управління в їх взаємозв'язку. Залежно від співвідношення рівнів управління і
структурних підрозділів всі види організаційних структур можна розділити на дві
основні групи. До першої групи відносяться традиційні, або бюрократичні, структури
управління, до другої — адаптивні, або органічні.
Історично першим сформувався бюрократичний тип.
Відповідну концепцію підходу до побудови організаційних структур розробив
на початку XX сторіччя німецький соціолог Макс Вебер. Він запропонував нормативну
модель раціональної бюрократії, кардинальним чином що міняла раніше діючі системи
комунікації, звітності, оплати праці, структури робіт, відносин на виробництві. У
основі цієї моделі лежить уявлення про підприємства як про "організовані організації",
що пред'являють жорсткі вимоги як до людей, так і до структур, в рамках яких вони
діють. Ключові концептуальні положення нормативної моделі раціональної бюрократії
такі:
1) чіткий розподіл праці, використання на кожній посаді кваліфікованих
фахівців;
2) ієрархічність управління, при якій нижчестоячий рівень підкоряється і
контролюється вищестоящим;
3) наявність формальних правил і норм, що забезпечують однорідність
виконання менеджерами своїх завдань і обов'язків;
4) дух формальної знеособленості, характерної для виконання офіційними
особами своїх обов'язків;

134