Page 27 - 4317

7. За способом досягнення конкурентних переваг розрізняють такі стратегії:
Стратегія мінімальних витрат. Вона набула поширення на початку 70 – х
років. Її метою є досягнення мінімуму сукупних витрат на одиницю продукції,
отримання прибутку вищого, ніж середнє значення по галузі.
Стратегія диференціації полягає у випуску і виведенні на ринок такої
продукції чи послуги, яка сприймається у межах певної галузі як щось унікальне,
відмінне від інших пропозицій. Диференціація є корисною до тих пір, поки
конкурентами не створюється аналогічний товар.
Метою стратегії зосередження є досягнення конкурентних переваг у вузькому
секторі, шляхом фокусування уваги на конкретній групі покупців, товарній
номенклатурі чи географічному регіоні. Фірма, як правило, досягає ефекту
диференціації та мінімізації витрат порівняно з іншими фірмами, які обслуговують
ринок.
8. За рівнем глобалізації розрізняють:

Стратегію вузької спеціалізації. Дана стратегія характерна для підприємств,
які розпочинають свій бізнес, тобто передбачає його розвиток лише в одній сфері
або галузі. Вона має певні переваги, пов'язані з організацією та управлінням (глибокі
знання у певній галузі, тісні зв'язки з клієнтами тощо), проте є ризикованою для
підприємства (за наявності кризових явищ у економіці галузі суб'єкт
господарювання, який провадить свою діяльність лише в ній, потерпає від збитків
або банкрутує).
Стратегію диверсифікації. Остання передбачає розвиток бізнесу у декількох
сферах або галузях. Питання про запровадження даної стратегії виникає у тих
компаніях, які починають думати про глобальне розгортання своєї діяльності і
“страхування” свого прибутку. Диверсифікована компанія не відчуває значного
впливу ринкової кон'юнктури на рівні окремо взятого ринку – збитки в одній галузі
компенсуються прибутками в інших.
Розглянуті стратегії мають свої характерні особливості і повинні
застосовуватися виважено та продумано. Обґрунтованість розробки стратегії
залежить від об’єктивних факторів: наявність необхідної інформації стосовно
зовнішнього оточення, кон’юнктури ринків, конкурентного статусу підприємства,
ефективності його господарювання тощо, та суб’єктивних факторів: знань, вмінь та
навичок виконавців.
Розробка стратегії опирається на такі принципи:
1. Орієнтація на довгострокові глобальні цілі підприємства як господарчої
системи та економічні інтереси його власників.
2. Багатоваріантність можливих напрямків розвитку, яка обумовлена
динамічністю зовнішнього середовища діяльності підприємства.
3. Безперервність розробки стратегії, постійна адаптація змін у внутрішньому
та зовнішньому середовищі.
4. Комплексність розробки стратегії, узгодженість стратегічних рішень за
окремими напрямками діяльності підприємства, видами ресурсів, функціями тощо.

27