Page 88 - 4306

узагалі дотримувався власної концепції, згідно з якою де-
їзм годиться лише для «порядних людей», для народу ж
потрібно зберегти правовірний католицизм: «Як багатим
утримати майно в своїх руках, якщо чернь зневіриться в
богові? Якби бога не було, його варто було б видумати». У
такий спосіб Вольтер бачив у релігії щось на кшталт мора-
льної вузди для «неосвічених».
Характерно, що більшість животрепетних проблем
епохи Просвітництва було так чи інакше пов’язано з пи-
таннями моралі. Просвітителі були впевнені, що виправити
світ і вивести його на світлий шлях розуму неможливо без
створення нової людини. Деякі прагнули більше виховува-
ти людину, ніж освічувати її (Ж. Ж. Руссо), інші намагали-
ся сполучити виховання з різнобічною освітою (Д. Дідро).
До того ж саме поняття вихованої людини, а також багато
етичних норм було суттєво переглянуто. В ідеології Про-
світництва узяла гору буржуазна мораль, що протиставила
галантно-аристократичним етикетно-вишуканим придвор-
ним правилам поведінки свої власні принципи: помірність,
скромність, прагматизм, святість родини як осередку сус-
пільства, недоторканність власності, реабілітацію труда як
основи добробуту. Критерієм індивідуальної моралі при
цьому вважалася її відповідність суспільному інтересу.
Просвітителі були ригористичними у своїх етичних теорі-
ях: для них існували певні загальні норми, дійсні для всіх
часів і народів, до яких людство, усвідомивши їхню прави-
льність і розумність, повинне дорости. Таким чином, згід-
но з класицистським принципом нормативності моралі
просвітителі підмінили високі ідеали класицистської гро-
мадянськості ідеалами не стільки загальнолюдськими, як
їм здавалося, скільки буржуазними.
Виховувати ж людей пропонувалося за допомогою
пояснення, переконання, освіти. Просвітительська інтелі-
генція прагнула розширити свій вплив на суспільну свідо-
мість. XVIII ст. стало періодом бурхливого розвитку пуб-
ліцистики, газет, журналів, видавничої справи. У 1751-
1780 pp. y Франції вийшла друком «Енциклопедія, або
Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел», редактора-
ми якої були Д. Дідро і Ж. Л. д’Аламбер. Це безпрецедент-
не видання було дійсно, як писав у редакційній статті
88