Page 86 - 4306
P. 86

2. Західноєвропейське  Просвітництво:  філософські
          аспекти

              Основні  політичні,  філософські  й  естетичні  норми
          Просвітництва  склалися  в  культурі  Англії  ще  наприкінці
          XVII ст., але дійсним оплотом Просвітництва стала Фран-
          ція,  де  ця  ідеологія  не  тільки  розквітла  на  теоретичному
          рівні,  але  й  пройшла  безпосередню  перевірку  практикою
          під  час  Великої  Французької  буржуазної  революції 1789-
          1794 pp. Франція стала центром культурного життя XVIII
          ст.,  а  французька  мова –  загальноєвропейською,  оскільки
          була «точною,  суспільною  й  розумною»,  як  стверджував
          переможець оголошеного у 1783 р. Берлінською академією
          наук конкурсу творів на тему «Що, власне, зробило фран-
          цузьку  мову  всесвітньою?»  Слід  зауважити,  що  культура
          XVIII ст. взагалі тяжіла до космополітизму, й багато діячів
          Просвітництва  могли  з  повним  правом  називати  себе
          «громадянами Всесвіту». Інтелігенція того часу дуже ціну-
          вала  можливість  безперешкодного  обміну  думками,  й  у
          середині XVIII  ст.  особливої  популярності  набула  ідея
          створення такої собі «літературної республіки» – духовно-
          го й ідейного братерства передових людей усіх країн.
              Філософія Просвітництва також мала інтернаціональ-
          ний  характер.  Так,  наприклад,  Д.  Дідро  багато  працював
          над перекладом і популяризацією у Франції творів англій-
          ських філософів, а інший французький просвітитель, Воль-
          тер, надихав багатьох молодих російських дворян, що на-
          зивали себе «вольтер’янцями».
              Філософські  погляди  діячів  Просвітництва,  за  всіх
          розбіжностей у концепціях його численних діячів, в цілому
          базуються на певних загальних засадах. По-перше, це від-
          чутна схильність  до  матеріалізму,  що  трактує  матерію  як
          єдину існуючу реальність (K. Гельвецій, Д. Дідро, П. Голь-
          бах). У розвитку теорії пізнання велику роль зіграла філо-
          софія сен суалізму (Дж. Локк): єдиним джерелом пізнання
          визнавався  досвід,  що  формується  здебільш  унаслідок
          впливу зовнішнього світу на органи почуттів, тобто є без-
          посереднім  чуттєвим  досвідом.  Дж.  Локк,  заперечуючи
          картезіанське (від  раціоналізму P.  Декарта)  уявлення  про
          існування вроджених ідей, поклав початок просвітительсь-

                                       86
   81   82   83   84   85   86   87   88   89   90   91