Page 87 - 4306

ким уявленням щодо природи людини. Великий французь-
кий просвітитель Ж. Ж. Руссо у своєму романі-трактаті
«Еміль» писав: «Усе прекрасне, коли виходить з рук Твор-
ця; все псується в руках людини». Дж. Локк вважав, що
людина народжується з абсолютно чистими душею й сві-
домістю, позбавлена уроджених пороків або чеснот; він –
«чиста дошка», на якій досвід залишає свої письмена. Рус-
со трохи скорегував цю думку: «природна людина», що
вийшла з природи і пов’язана з нею нерозривними узами, є
чистою, оскільки несе в собі схильність швидше до чеснот,
аніж до пороків. Природа не може бути порочною, вона
споконвічно доброчесна й розумна, порочним робить лю-
дину лише суспільство, тобто формування людини визна-
чене умовами середовища й виховання. Звідси логічно ви-
пливає висновок про природну рівності людей з усіх
верств суспільства чи про те, що, за словами героїні рома-
ну того ж Руссо «Юлія, або Нова Елоїза», існує лише одна
нерівність – у характері чи вихованні, а «дружина вугляра
більш гідна поваги, ніж коханка принца». Не дивно, що
просвітителі приділяли особливу увагу проблемам вихо-
вання (Дж. Локк, K. Гельвецій, Д. Дідро, Ж. Ж. Руссо та
ін.), причому основний наголос у педагогічних концепціях
робився на розвиток природних схильностей людини, на
створення сприятливих умов, загалом наближених до при-
роди й далеких від негативного впливу соціального ото-
чення.
Неоднозначними були й стосунки просвітителів з ре-
лігією, їхнє відношення до ролі релігії у формуванні люд-
ської особистості. Більшість просвітителів пройшли шлях
через деїзм (системі поглядів, у якій бог визнається твор-
цем світу, але його участь у житті природи й суспільства
відкидається) до атеїзму. Слід відзначити, що саме з епо-
хою Просвітництва пов’язане виникнення послідовного
атеїзму як заперечення всієї сукупності релігійних пред-
ставлень. Атеїсти говорили про пагубну роль, яку релігія
зіграла в історії людства; П. Гольбах у трактаті «Система
природи» називав релігію головним забобоном, основною
перешкодою у справі досягнення суспільного блага.
Менш послідовними в цьому питанні були інші мис-
лителі (Ж. Ж. Руссо, Ж. д’Аламбер), а знаменитий Вольтер
87