Page 81 - 4306
P. 81

пації особистості знаходила ідейну опору в античній куль-
               турі, що її гуманісти розуміли як свою духовну «прабать-
               ківщину».  Але  велич  людини  бачилася  гуманістами  крізь
               призму неоплатонічного в основі своїй трактування люди-
               ни як «вінця божественного утвору», повелителя природи,
               заповіданої людині як арена й арсенал для його особистіс-
               ної  творчості.  Такі  ідеї  полум’яно  стверджував  у  своєму
               трактаті «Про  достоїнство  людини»  гуманіст  Піко  делла
               Мірандола.
                    Отже, італійський Ренесанс «відроджував» не стільки
               власне античність, скільки своє уявлення про неї. У центрі
               духовних пошуків гуманістів знаходилася людина-творець
               (антропоцентризм),  котрій  найбільше  дано  богом  і  з  якої
               він відповідно найбільше стягуватиме.
                    Однією  з  найяскравіших  ознак  італійського  Відро-
               дження  стало  нове  розуміння  мистецтва  й  науки,  заняття
               якими  перестали  вважатися  недостойними  шляхетної  лю-
               дини.  Тому  в  роздробленій  на  безліч  карликових  держав
               Італії, що розмовляла на різних діалектах, діячі мистецтв –
               Мазаччо,  Леонардо  да  Вінчі,  Микеланджело  Буонаротті,
               Рафаель Санті, Донателло й багато інших – були настільки
               відомі, що їхні  імена не  потребували  навіть  прізвищ,  аби
               бути впізнаними.
                    Однак секуляризація думки, її творчий характер зро-
               били  переворот  лише  в  поглядах  інтелектуальної  еліти,
               освіченої  частини  суспільства  епохи  Відродження.  Свідо-
               мості ж широких народних мас цей переворот не торкнув-
               ся, тому в історії культури ренесансної Італії є й такі несві-
               тлі сторінки, як поява численних єресей, що набували ши-
               рокого  поширення  у  нижчих  верствах  населення  міст-
               комун (катари, «бідні ломбардці», послідовники Савонаро-
               ли). Прихильники цих течій не тільки виступали на захист
               ідей бідності й загальної рівноправності. У пошуках ново-
               го благочестя вони вбачали у творах мистецтва і їхніх тво-
               рцях джерело спокус, тому й знищували і твори, а іноді й
               самих  творців  під  час  повстань.  Багато  людей  мистецтва
               змушені були заради порятунку життя назавжди залишати
               рідні  міста.  Така  трагічна  доля  Данте  Аліґ’єрі,  що  навіть
               після смерті не повернувся у рідну Флоренцію.
                    Картина  культури  італійського  Відродження  була  б
                                             81
   76   77   78   79   80   81   82   83   84   85   86