Page 111 - 4306

редньо питанням розвитку культури, слід назвати насам-
перед твори «Нариси розвитку ідеї прогресу» та «Філосо-
фія історії на науковому грунті (Нарис із історії культури
XIX стол’тгя)». Займаючи позитивістську світоглядну та
наукову позицію, В. Лесевич розумів філософію історії як
«вироблене в науці усвідомлення законів життя й розвитку
людства». Тільки наукове світоспоглядання, на думку В.
Лесевича, здатне привести людство до його найвищої мети
– об’єднання. Насамперед з наукою пов’язує він і культур-
но-історичний прогрес: «Прогрес промисловості, мистецт-
ва, моралі й політики суттєво визначається рівнем розвит-
ку розумової діяльності і характером її спрямуван-
ня…Порядок людського розвитку у всіх відношеннях був
результатом розвитку розумової діяльності, тобто резуль-
татом послідовних релігійних та наукових переворотів».

4. Українська культурологічна думка ХХ ст.

Ведучи мову про розвиток культурологічних ідей в
українській думці XX ст., слід насамперед зазначити, що,
незважаючи на нетерпимість до інакодумства в колишньо-
му Радянському Союзі, у національній філософській тра-
диції все ж таки виявилися тенденції, загалом характерні
для західного наукового світогляду цього часу. Значна
роль у цьому належить науково-публіцистичній діяльності
представників української діаспори. Визначаючи основні
орієнтири розвитку загальноєвропейської філософії, що
мали значення для культурологічних досліджень (у тому
числі і в українській науці), слід звернути увагу на такі
тенденції:
− критика просвітницьких світоглядних стереотипів,
насамперед раціоналістичної апеляції до розуму людини як
рушійної сили історико-культурного розвитку;
− підвищена увага до несвідомих чинників формування
культурної ментальності;
− наголос на аксіології, проблемах вибору і відповіда-
льності, що загалом сприяло розширенню горизонту теоре-
тичного осмислення “культурних цінностей”;
− усвідомлення “наукового світогляду” тільки як однієї
з багатьох світоглядних парадигм.

111