Page 112 - 4306
P. 112

Саме такі загалом характерні для європейської думки
          тенденції виявили себе і в українській філософії та публі-
          цистиці,  що  розробляла  культурологічну  проблематику.
          Нові обрії української науки постали у працях В. Липинсь-
          кого, І. Огіенка, Д. Донцова, А. Шептииького, І. Мірчука,
          М.  Шлемкевнча,  Д.  Чижевського,  І.  Лисяка-Руд-ницького
          та ін.
              В’ячеслав  Липинський (1882-1931) –  український  іс-
          торик, соціолог, філософ історії, був лідером та ідеологом
          українського  монархічного  руху,  що  багато  в  чому  зумо-
          вило  і  його  культурологічні  позиції.  Основними  поняття-
          ми,  які  визначають  буття  будь-якої  культури,  на  думку
          Латинського, є традиція, аристократія, нація. Але традиці-
          оналізм,  аристократизм  та  націоналізм  Липинського  є
          своєрідними й оригінальними, ці поняття  в  його авторсь-
          кому розумінні дещо відрізняються від їх загальноприйня-
          того  трактування.  Так,  традицію –  основу  буття  кожної
          культури як історичного витвору – він розуміє як традицію
          постійного руху і творчості, традицію змін і вдосконален-
          ня. Лише випадкові й нежиттєздатні культурні форми на-
          бувають, за Липинським, сталості та нерухомості. Справж-
          ня  ж  традиція  є  традицією  оновлення,  або “підготовкою
          нової творчої традиції”.
              Поняття аристократії Липинський так само розглядає
          в  культурно-історичній  динаміці.  Для  Липинського  немає
          «аристократії взагалі», а є аристократія даного історичного
          моменту: це «та група найкращих в даний історичний мо-
          мент  серед  нації  людей,  які  найкращі  серед  неї  тому,  що
          власне вони в даний момент являються її організаторами,
          правителями і керманичами нації». Суть буття аристократії
          Липинський вбачає у її постійному оновленні, яке є відгу-
          ком  на  потреби  культури.  Аристократія –  це  та  частина
          нації, яка спроможна діяти відповідно до актуальних у той
          чи  інший  час  культурно-історичних  потреб  усієї  нації.
          Можна помітити, що поняття аристократії в Липинського
          близьке до поняття «творчої меншості», яка оголошується
          носієм «життєвого  пориву»  і  відповідає  на  історичні «за-
          клики» в А. Тойнбі.
              Нарешті,  нація  в  концепції  В.  Липинського –  це  на-
          самперед «територіальна  нація»,  яка  з’єднана «почуттям
                                      112
   107   108   109   110   111   112   113   114   115   116   117