Page 116 - 4306

задогматизованість офіційної радянської філософії, в тому
числі й у дослідженні властиво антропологічної, культуро-
логічної проблематики. Можна назвати такі, наприклад,
імена, як ГІ. Копнін, В. Шинкарук, М. Попович, С. Крим-
ський, В. Табачковський, І. Бичко, В. Іванов, О. Яценко,
М. Булатов, М. Злоті на та багато інших.
На окрему увагу заслуговує неомарксистська позиція
київської філософської школи в 70-х роках минулого сто-
ліття. Визначна роль у формуванні такої позиції належала
Павлу Копніну (1922-1971), який, обійнявши посаду дире-
ктора Інституту філософії АН УРСР, прийняв нечуване для
радянських часів рішення про закриття у цьому науково-
дослідному закладі відділів діалектичного та історичного
матеріалізму. Натомість за директорства П. Копніна (1962-
1968) в Інституті філософії були відкриті відділи конкрет-
но-соціологічних досліджень, логіки й методології науки.
Створено також спеціальну наукову групу для вивчення
філософської спадщини Києво-Могилянської академії. П.
Копнін вважав, що філософське знання засновується на
сукупному досвіді духовного розвитку людини. Складо-
вою такого досвіду, за Копніним, є критичний аналіз попе-
редніх досягнень на шляху теоретичного, практичного й
духовного освоєння світу людиною.
Значний (і навіть вирішальний, на думку деяких укра-
їнських науковців, – наприклад, В. Огнев’юка) вплив на
процеси зародження нової наукової ціннісної парадигми на
теренах України мала антропологічна переорієнтація київ-
ських філософів під керівництвом Володимира Шинкарука
(1928-2002), який обійняв посаду директора Інституту фі-
лософії після П. Копніна. Звертаючи увагу на особливості
київської філософської школи того часу, в тому числі й у
дослідженнях проблем людини, світогляду та культури, В.
Шинкарук писав, що принципово новим тут було взяття за
основу проблеми “єдності мислення й буття, духовного й
матеріального, – замість так званого ленінського принципу
відображення (ленінська теорія відображення) – принципу
діяльності… В цьому принципі долається уявлення про
однозначну визначеність теперішнього минулим і майбут-
нього теперішнім. Зв’язок між ними здійснюється не через
дію незалежних від людини об’єктивних законів, а через її,
116