Page 106 - 4306

ський історик, етнограф, фольклорист. Члени братства, до
якого, зокрема, входили Т. Шевченко та П. Куліш, підго-
тували статут, програми діяльності та інші документи, в
яких були висловлені думки про генезу культурно-історич-
ного процесу, аргументувалась національна самобутність
українського народу, порушувалися питання розвитку ук-
раїнської культури. Цікаво, що М. Костомаров убачав при-
чини кризових явищ у культурі й суспільстві в егоїстичній
мотивації поведінки лідерів різного роду, прагненні здобу-
ти власну користь (і не тільки матеріальну) всупереч зага-
льнолюдським етичним нормам. В одній із своїх праць він
пише: «Вінцем усього був страшний егоїзм, який виразив-
ся потім тим, що значна частина юних перетворювачів су-
спільства, змужнівши, і переродилася в біржових гравців і
експлуататорів чужої власності всіма можливими засоба-
ми, ті ж, хто залишився енергійно відданим своїм нігіліс-
тичним теоріям, що випроваджують будь-який засіб для
цілі, морально виробили покоління безумних фанатиків,
які відважуються проводити свої переконання кинджалами
і пістолетами. Такими були неминучі наслідки вчення, яке
головним чином задалося матеріалізмом і відкиданням
морального закону, вкладеного в серце людини вічним
розумом, який керує невідомими шляхами, всією долею
історії людства».
Суттєвий внесок в осмислення специфічно культуро-
логічної проблематики в Україні в XIX ст. зробили пред-
ставники академічної філософії, такі як П. Юркевич, В. Ле-
севич, М. Драгоманов, О. Потебня, Г. Челпанов та ін. Слід
зауважити, що хоча в Україні в цей час склалися потужні
центри професійної філософської думки (такі, наприклад,
як Київський та Харківський університети), однак відсут-
ність державної самостійності та фактичне витіснення ук-
раїнської мови з академічної науки мали одним з наслідків
те, що практично всі дослідження вітчизняних науковців
писались і публікувались російською мовою. Внаслідок
цього їх автори тривалий час розглядались, як правило, в
контексті російської, а не української науки та філософії.
Тож сьогодні актуальним є повернення до української
культури і наукової історії цілої низки імен – таких, на-
приклад, як П. Юркевич.
106