Page 105 - 4306
P. 105

того чи іншого виду фізичної або духовної праці. Власне,
               йдеться про значення самопізнання людини в культурі та її
               самореалізації в суспільстві. Сковорода закликає “спершу
               пізнати самого себе” і пише: “Шукаємо щастя по країнах,
               століттях, а воно скрізь і завжди з нами, як риба у воді, так
               і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його
               ніде  від  того,  що  воно  скрізь.  Воно  схоже  до  сонячного
               сяйва, відхили лише вхід у душу свою”.
                    Г. Сковорода вбачав основною метою філософування
               досягнення людиною стану щастя й блаженства, гармонії з
               навколишнім  та  внутрішнім  світом.  Він  писав: «…Фі-
               лософія, або любов до мудрості, спрямовує все коло справ
               своїх на той кінець, щоб дати життя нашому духові, благо-
               родство  серцю,  світлість  думкам,  як  голові  всього.  Коли
               дух у людині веселий, думки спокійні, серце мирне, то все
               мирне, то все світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософс-
               твування».

                    3. Культурологічна  проблематика  в  українській
               теоретичній думці ХІХ – поч. ХХ ст.

                    На  початку XIX  ст.  українські  мислителі,  культурні
               діячі  продовжують  традиції  національної  філософської
               думки, яка зверталася до пізнання людини та її світу. Укра-
               їно-російський  філософ  Петро  Лодій (1764-1829)  у  праці
               «Логічні настанови, які скеровують до пізнання та розріз-
               нення  істинного  і  хибного.  Вступ  до  філософії  в  цілому»
               писав: «…Філософія повинна бути святилищем здорового
               розуму і надійним дороговказом до благополучного життя,
               вона повинна бути освітою розуму і серця».
                    Для української думки першої половини XIX ст. хара-
               ктерним  було  звернення  до  раціоналізму.  Так,  перший
               професор філософії Київського університету Орест Нови-
               цький наголошував: «Джерело  всякої  істини  для  людини,
               істини,  звісно,  залежної  тільки  від  людини,  є  розум,  як
               найближчий скарбник ідеї істини».
                    Наприкінці  першої  половини XIX  ст.  значну  роль  у
               розвитку  української  культурологічної  думки  відіграло
               Кирило-Мефодіївське братство, одним із засновників якого
               був  молодий  професор  Київського  університету  Микола
               Костомаров (1817-1885) – у майбутньому відомий україн-
                                            105
   100   101   102   103   104   105   106   107   108   109   110