Page 48 - 4295

пізнання. Тому, визнаючи присутність вказаних Беконом «ідолів» («примар»),
Декарт звертає увагу на проблему спрямованості емпіричного пізнання, індукції.
Він знаходить докази тези, що здійснення індуктивного пізнання, експерименту

відбувається тільки після попереднього планування дій. А попереднє планування
дій у своєму кінцевому результаті має будуватися завдяки використанню
загальних вихідних для думки положень, тобто шляхом дедукції. Отже, індукції

без попередньо здійсненої дедукції бути не може. Однак дедуктивному мисленню
завжди загрожують «ідоли». Дану проблему Декарт вирішує, запропонувавши
«метод сумніву». Методологічний сумнів Декарта, або «критика усіх визначень»,
будується не як абсолютний скепсис, заперечення визначень взагалі, а як шлях,

засіб уникнення помилок. Первинну форму істини Бекон вбачає у чуттях, в
емпіричності. Для Декарта це – помилковий погляд, він перелічує випадки, коли

чуття вводять людей в оману, і робить висновок, що неможливо вірити тим
засобам пізнання, які «хоча б один раз обманювали нас».
Відкриті Ф. Беконом «ідоли» свідчать про присутність хиб у дедукції.
Враховуючи цю обставину, Р. Декарт пропонує метод раціональної дедукції, який

повинен узгоджуватися з чотирма правилами: 1) припускати як достовірні такі
положення, які уявляються розумові чіткими та ясними, не викликають сумнівів у
своїй істинності; 2) розділяти кожну складну проблему, задачу на складові

частини, підпроблеми чи задачі; 3) поступово здійснювати перехід від доведеного
до недоведеного; 4) не робити жодних прогалин у логічному ланцюжку
дослідження.

Принцип методологічного сумніву та раціональна дедукція повинні допомогти
у подоланні хиб простої дедукції, разом з цим вирішуючи проблему «першої
індукції», яку без попередньої дедукції здійснити неможливо. Однак при цьому

постає проблема «першої дедукції» – звідки взялися перші загальні поняття,
якими користується думка? На це питання Декарт відповідає тезою про
присутність вроджених ідей. Обґрунтування існування вроджених ідей Декарт
знаходить у своїх фізіологічних дослідженнях. Здійснивши велику кількість

дослідів експериментального характеру над різними тваринами, відкривши факт
скорочення м’язів (найчастіше цей дослід повторюють на лапках жаби, капнувши

кислотою на свіжий зріз) частини тіла, відокремленої від цілого, він робить
висновок, що в кожному тілі є ідея руху самого по собі. Скорочення лапки
тварини під час подразнення її кислотою припиняється через деякий час, що, на
думку Декарта, свідчить про відокремлення ідеї від тіла. Вбита тварина – вже не

жива, але ідея руху може в ній перебувати.
Відкриття можливості існування ідеї впродовж деякого часу у мертвому тілі та
можливості зникнення ідеї з мертвого тіла за відсутності наочно фіксованих змін

у ньому спрямували думку Декарта на шлях вчення про дуалізм душі і тіла.
Розвиваючи цю тезу, він робить висновок про існування незалежних одна від

48