Page 44 - 4295

Європейська класична філософія виникає у період утвердження буржуазного
суспільства та його цінностей на противагу цінностям феодального суспільства.
То був час буржуазних революцій в Європі (в Англії, Нідерландах, Франції), коли

руйнувалися всі застарілі форми суспільного життя, пов’язані з епохою
феодалізму. Це визначило надзвичайну критичну спрямованість класичної
філософії, її боротьбу з усім, що некритично сприймалося лише на віру. З позиції

розуму були піддані критиці основи релігії, суспільства, державного порядку,
розуміння природи тощо. Навіть сам людський розум стає предметом критичного
дослідження, предметом аналізу його можливостей у пізнанні дійсності.
Критична діяльність класичної філософії повинна була сприяти перетворенню

природи і суспільних відносин в інтересах прогресивного розвитку людства.
Історичний прогрес нерозривно пов’язувався з розвитком науки, авторитет якої

для класичної філософії був безперечним. Наука і проблема пізнання
(гносеологія, логіка, методологія) утворюють ядро всієї філософської
проблематики класичної філософії.
Боротьба з догматичним мисленням як мисленням некритичним, рутинним

потребувала від філософії аналізу і перевірки власних вихідних принципів і
тверджень. Потрібно було осмислити сам розум пізнання, визначити його
можливості в осягненні істини, вирішити питання про достовірність і

обґрунтованість знання. Тому проблематика всієї класичної філософії XVII-XIX
ст. була центрована навколо гносеологічних, теоретико-пізнавальних проблем. І
тільки через прояснення своїх пізнавальних можливостей класична філософія

приступала до вирішення інших – онтологічних, антропологічних, етичних,
соціальних та інших проблем.
Ідейним джерелом класичної філософії стали, передусім, антична філософія і

християнське вчення. Від античної філософії європейська класика успадкувала
вихідні принципи раціоналізму як впевненості в силу і всемогутність людського
розуму, а християнство дало європейській культурі систему абсолютних,
загальнолюдських цінностей та ідеалів. Відстоювання ідеалів істини, добра,

краси, справедливості стало ознакою класичної культури в цілому. Вплинув на
класичну філософію і ренесансний ідеал сильної та яскравої особистості,

активного діяча, людини-творця.
Таким чином, основними рисами, що притаманні філософії Нового часу є:
1. Зв’язок з наукою. Критика схоластики.
2. Впровадження в науку експериментальних і математичних методів

дослідження.
3. Розробка і застосування в процесі пізнання методів індукції і дедукції.
4. Раціоналізм і емпіризм як визначальні напрямки філософії Нового часу.

5. Розробка вчення про людину і її невід’ємні права.
6. Ідеї виховання, освіти, просвітництва у суспільному розвитку.

44