Page 49 - 4295
P. 49

одної двох субстанцій світу. Субстанція, що виявляє себе у різних  просторових
            властивостях, називається матерією, а та субстанція, що не має просторових форм
            виявлення,  –  мисленням.  Ці  субстанції  можуть  єднатися,  утворюючи  живі

            організми, чи існувати окремо, утворюючи світ фізичних тіл та світ вільного духу,
            – божественний світ.  Найдовершенішою формою буття  є Бог, який  існує сам із
            себе,  є  причиною  самого  себе.  Одним  з  перших,  хто  піддав  змістовній  критиці

            раціоналізм Декарта, його вчення про «вродженні ідеї», був Джон Локк.
                 Раціоналізм,      який     сформувався        в    окремий       напрям      під    впливом
            розповсюдження  філософії  Р.  Декарта,  після  періоду  послідовної  критики
            сенсуалістами,  переживав  етап  кризового  стану.  Філософія  Бенедикта  Спінози

            (1632-1677) стає відновленням раціоналістичної традиції з урахуванням традицій
            емпіризму. Трактат «Удосконалення розуму» (який не був повністю завершений)

            та книга «Засади філософії Декарта» Б. Спінози звертали увагу філософів на той
            факт,  що  поняття  «субстанція»  за  своєю  сутністю  позначає  ті  властивості
            реальності,  які  не  дані  чуттям  принципово.  Спіноза  робить  висновок,  що
            змістовно  «субстанція»  не  відрізняється  від  поняття  про  Бога.  З  доказів,  які

            належать до цього висновку, можна констатувати, що Спіноза ототожнює Бога із
            субстанцією.
                 Протяжність  та  мислення,  які  в  філософії  Декарта  визнаються  незалежними

            одна  від  одної  субстанціями,  зливаються  у  філософії  Спінози  в  одну.  Ці  її
            властивості – лише два атрибути поряд з багатьма іншими атрибутами (атрибут –
            невід’ємна  властивість).  Усі  атрибути  мають  властивість  бути  необмеженими

            сутностями, бо жодна окрема річ чи явище не можуть існувати без присутності
            усіх атрибутів. На протилежність субстанції та її атрибутам, які носять характер
            безмежності,  для  опису  обмежених  одиничних  об’єктів  Спіноза  використовує

            поняття «модус» (те, що існує за рахунок зовнішніх причин). Існування модусів
            характеризується  не  тільки  обмеженістю  взагалі,  а  й  мінливістю,  рухомістю  у
            межах  атрибутів  субстанції  (часу  і  простору).  Відношення  між  субстанцією  і
            модусом становить собою відношення частини і цілого. Субстанція визначається

            здатністю творення, а модус – її продуктом, утворенням, витвором субстанції.
                 Вирішення  Спінозою  етичної  проблематики  не  відокремлюється  від  поняття

            субстанції  (Бога).  У  центрі  його  уваги  –  питання  про  можливість  існування  в
            абсолютно  детермінованому  світі  свободи.  У  розумінні  Спінози  субстанція  –
            єдина  основа  необхідності  та  свободи.  Саме  Бог  (субстанція)  –  абсолютно
            вільний, бо все, що він здійснює, випливає з його власної необхідності, з творіння

            ним необхідності. Необхідність твориться, а не існує незалежно від акту творіння.
            Людина  як  модус  особливого  роду  має  обмеження  своєї  волі  у  зовнішніх
            обставинах. Однак у разі використання цих зовнішніх обставин для творіння, для

            досягнення людських цілей свобода і необхідність не суперечать одне одному, а
            стають  основою  взаємного  існування.  Без  необхідності,  без  урахування  законів

                                                                                                             49
   44   45   46   47   48   49   50   51   52   53   54