Page 50 - 4295

буття неможливо людині виявити свою сутність. Сваволя обставин позбавляє
людину свободи волі, лише необхідність протікання процесів буття дає змогу
виявити власну волю щодо використання цієї необхідності людиною – свободу

особистості. Таким чином, Спіноза робить висновок, що свобода полягає у
пізнанні необхідності – свобода це пізнана необхідність.
Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716) уособлює завершений тип

раціоналістичної філософії. У його вченні знайшла своє місце як раціоналістична,
так і проблематика сенсуалістичного та емпіристичного напрямів. Ядром
філософської концепції Лейбніца є вчення про «монади» – монадологія. Монада
розглядається як проста неподільна духовна субстанція буття. Спираючись на

відомі з античної філософії докази, Лейбніц заперечує можливість існування
єдиної субстанції, про яку вчив Спіноза. Лейбніц стверджує, що поняття єдиної

субстанції заперечує можливість існування руху, мінливості буття. Тому він
звертається до нескінченної множини субстанцій – монад.
Монада – самодостатня одиниця буття, здатна до активності, саморуху,
діяльності. Монада – це проста субстанція. Складна субстанція завжди залежна

від простих, а тому складне утворення взагалі не можна визнати субстанцією.
Тому монади не змінюються під впливом інших монад, кожна з них є
самодостатньою, а отже, становить собою самодостатній світ, непорушну

гармонію, яка є найсильнішою у світі. Як найдовершеніші гармонійні утворення
монади між собою мають єдине відношення – «гармонію». У випадку, коли в світі
існує дві однакових монади, слід визнати, що вони будуть тотожними. Отже,

монади різняться за своїми якостями.
Монади мають три головні різновиди за ступенем свого розвитку. Нижча
форма характеризується «перцепцією» (духовно пасивною здатністю сприйняття).

Вищі монади здатні мати чуття та чіткі уявлення. Їх Лейбніц називає «монадами-
душами». Монади найвищого ступеня здатні до «аперцепції» (свідомості), їх
називають «монадами-духами». Монади не мають просторових (фізичних)
властивостей, тому вони чуттєво не дані. Їх дано лише розумові. Чуттєво дані тіла

є комбінаціями монад, які вирізняються тим, з яких монад вони складаються.
Людина уособлює собою таку сукупність монад, у якій провідну роль відіграють

монади, що здатні усвідомлювати.
Процес пізнання Лейбніц розглядає як розвиток здатності до створення та
усвідомлення ідей. Він заперечує існування вроджених ідей, людина з
народження має лише деякі вроджені принципи (інстинкти). Чуттєве пізнання

ним розглядається як нижча ступінь раціонального пізнання. Відомий вираз
«Немає нічого в розумі, що не пройшло раніше через чуття», Лейбніц доповнює
положенням – «крім витворів самого розуму». Розум відкриває суттєве,

необхідне, а чуття – випадкове, емпіричне. Тому й істини бувають різними:

50