Page 51 - 4295
P. 51

емпіричні  –  істини  факту;  розумові  –  істини  теорії.  До  істин  розуму  Лейбніц
            відносить головні положення математики та логіки.


                                4. Вчення про субстанцію (Б. Спіноза, Г. Лейбніц).

                 Проблема субстанції  у філософії  Нового часу  вирішується  по-іншому, ніж в

            античній  і  середньовічній  філософії.  Ця  проблема  знаходить  розробку,
            насамперед,  у  філософських  системах  Декарта,  Спінози  і  Лейбніца.  Під
            субстанцією при цьому розуміється те, «...що існує саме в собі і представляється
            саме через себе, тобто те, уявлення про що не має потреби в уявленні іншої речі, з

            якої  воно  повинне  було  б  утворитися».  Таке  розуміння  субстанції  відрізняється
            від її розуміння Аристотелем, що під субстанцією розумів окремі речі, предмети,

            наприклад зелені дерева або чотирикутні столи, на противагу їхнім властивостям
            «зелений»  і  «чотирикутний».  Відрізняється  воно  і  від  розуміння  субстанції
            середньовічною філософією, у якій проводиться чітка границя між буттям Бога і
            буттям світу речей, і проблема субстанції розглядається через це розходження. У

            філософських системах Декарта, Спінози, Лейбніца Бог, хоча і грає надзвичайно
            важливу роль, але проблема субстанції перенесена в площину розгляду природи.
                 Інше  розуміння  субстанції  ми  знаходимо  у  Спінози,  що  у  своїй  «Етиці»

            приділяє значну  увагу цій проблемі. Спіноза вважає, що не може існувати двох
            субстанцій. Субстанція може бути тільки одна, оскільки вона містить у собі всю
            повноту буття, вона вічна в часі і не обмежена в просторі. Поруч із субстанцією

            не може бути нічого іншого.
                 Спіноза спростовує подвійність Декарта й у першому і в другому значенні. Бог
            і  природа,  на  думку  Спінози,  збігаються,  це  одне  й  те  саме.  Бог  не  створював

            природу,  вона  вічна.  Спіноза  розвиває  послідовно  пантеїстичну  позицію,
            ототожнюючи природу  і  Бога, за що і  піддавався гонінням з боку  іудаїстської і
            християнської  церков.  Заперечує  він  і  декартовий  поділ  субстанції  на  тілесну  і
            мислячу. Протяжність і мислення є не двома субстанціями, а атрибутами (атрибут

            –  невід'ємна  властивість,  сутність  субстанції)  єдиної  субстанції.  Субстанція
            взагалі має нескінченну кількість атрибутів, і пізнати їх усі ми ніколи не зможемо

            (інакше ми б визначили Бога), але нам досить знати два зазначені атрибути, що
            дають можливість нам знати субстанцію і судити про неї, хоча наше знання і буде
            обмеженим.  Безпосередньо  субстанція  нам  дана  у  вигляді  модусів,  тобто
            конкретних  речей  і  розумових  процесів.  Модус  -  це  те,  «що  існує  в  іншому  і

            уявляється через це інше».
                 Характерною  рисою  розуміння  субстанції  Спінозою  є  розуміння  її  як
            постійної  і  незмінної.  Рух  є  лише  модусом  субстанції,  а  не  її  атрибутом.  При

            цьому  рух  Спіноза  розуміє  лише  як  механічний  рух.  У  світі  діє  необхідність  і
            відсутня  випадковість  –  «у  природі  речей  немає  нічого  випадкового,  але  усе

                                                                                                             51
   46   47   48   49   50   51   52   53   54   55   56