Page 47 - 4295
P. 47

Берклі  проголошує  помилковою  думку  про  можливість  існування  матеріальної,
            немислячої субстанції.
                 Девід  Юм  (1711-1776)  також  продовжує  традиції  англійської  школи

            сенсуалізму.  На  відміну  від  Локка  (який  вбачав  джерело  наших  чуттів  у
            реальності поза суб’єктом) та Берклі (який вбачав джерело наших чуттів у духові
            або  божестві),  Д.  Юм  вважає,  що  неможливо  довести  остаточно  ні  точку  зору

            першого, ні точку зору другого філософа.
                 Д. Юм робить спробу керуватися лише тим, що можна довести емпіричним
            шляхом, відкидаючи гіпотетичні тлумачення. Тому він визначає, що людина може
            оперувати  лише  змістом  наших  чуттів,  а  не  поняттям  про  їх  субстанцію.  Наше

            сприйняття  світу  не  дає  можливості  довести  ні  його  існування,  ні  його
            відсутності. Така агностична позиція обґрунтовується  у відомих творах Д. Юма

            «Трактат про людську природу», «Дослідження людського розуму»  та  інші. Усі
            «духовні  сприйняття»  він  розділяє  на  два  різновиди:  перший  охоплює  більш
            сильні  і  визначається  терміном  «враження»,  які  діють  під  час  бачення,
            тактильного  відчуття  тощо;  другий  –  ідеї  (уявлення),  які  він  визнає  менш

            сильними  і  точними.  Усі  наші  ідеї  чи  враження  є  копією  чуттєвих  комбінацій.
            Визнаючи за думкою лише здатність розділяти та об’єднувати, Д. Юм стоїть на
            позиціях чітко окресленого сенсуалізму.

                 Керуючись  позицією  Дж.  Локка,  Д.  Юм  вирізняє  чуття,  які  утворюються
            різними  чуттєвими органами,  на відміну від  вражень, які  є певним результатом
            внутрішнього  стану  суб’єкта.  Розум  сам  по  собі  не  здатен  нічого  додати  до

            вражень, він лише розділяє або об’єднує їх.
                 Д.  Юм  визнає  досвід  найголовнішою  складовою  пізнання.  Однак  досвід  у
            нього  належить  лише  до  оволодіння  нашої  свідомості  враженнями.  Досвід  він

            розглядає як утворення схем суб’єктивних дій розуму з об’єднання чи розділення
            вражень.

                       3. Філософський раціоналізм (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц).


                 Рене Декарт  (1596-1650) французький  філософ, фізик, математик.  Найбільш

            відомими  його  творами  є  «Правила  для  керування  розуму»,  «Міркування  про
            метод», «Міркування про першу філософію», «Начала філософії».
                 Р. Декарт – автор ряду досліджень, що стосуються різних сфер пізнання. Його
            наукові пошуки приводять до закладення основ геометричної оптики. Він створює

            анатомічну схему людського ока. Саме Декарт висунув ідею умовного рефлексу
            та  створює  модель  рефлекторної  дуги  нервової  діяльності.  Заслуги  Декарта  у
            створенні сучасної математики значні та добре відомі.

                 Декарт  значну  увагу  приділяв  математичним  дослідженням,  а  як  відомо,
            математика  будується  і  розвивається  насамперед  у  формі  дедуктивної  системи

                                                                                                             47
   42   43   44   45   46   47   48   49   50   51   52