Page 26 - 4295

негідним і безбожним. Він був ярим противником матеріалістичних вчень своїх
попередників. Природа, світ речей не повинна цікавити справжнього філософа.
Предметом філософії може бути лише те, що доступне людині, тобто її душа,

духовне начало. Звідси і відомий афоризм Сократа: «Пізнай самого себе».
Самопізнання є головним завданням філософії.
Відмовившись від пізнання природи, Сократ зосередився на дослідженні

етики, етичних проблем. Це здійснювалося у відриві від життя, практики,
перетворювалося у самоціль і релігійно-ідеалістичний характер. Уся його етика
ґрунтувалася на вченні про світовий дух, світовий розум, Бога як верховного
управителя світу.

Сократ, за свідченням сучасників, справляв на присутніх велике враження
своєю логікою, почуттям гумору, вмінням знаходити суперечності у міркуваннях

свого співбесідника і їх блискуче спростовувати. Він відомий в історії філософії
як автор методу, котрий названий у його честь – «сократичним». «Метод
Сократа» – це творча дискусія між ним і його учнями, мета якої знаходження
«істини» в бесідах, суперечках шляхом постанови низки запитань, щоб поставити

супротивника у безвихідне становище і, як наслідок, довести його
некомпетентність. Цей метод Сократа став одним із джерел діалектики. Сократу
належить крилата фраза: «Я знаю, що я нічого не знаю». На його думку, такий

сумнів повинен стимулювати процес пізнання, «самопізнання», поглиблення
знань.
Знання – це виявлення загального для багатьох речей шляхом індукції,

наведення, переходу від пізнання окремих ознак речі до їх загального визначення.
Індукція Сократа – це пошук «загального» не в об’єктах природи, а в поведінці
людини, її різноманітних «доброчесних» вчинках. За допомогою індуктивного

методу пізнання філософ намагався визначити етичні поняття такі як добро і зло,
мужність, мудрість, справедливість, обман тощо. Сократ одним із перших
філософів звернув увагу на значення понять у процесі пізнання, прийоми їх
визначення і застосування, однак лише для етики.

Отже, філософське вчення Сократа було за своєю суттю ідеалістичним. Його
характерними рисами були: відмова від дослідження природи, віра в світовий дух,

світовий розум, концентрація зусиль лише на самопізнання, абсолютизацію
етичних проблем.

3.2. «Теорія ідей» Платона

Продовжувачем філософського вчення Сократа був його учень Платон.
Платон (427-347 до н.е.) – найвидатніший представник античного ідеалізму в

його найбільш розвиненій формі. Він належав до вищої рабовласницької знаті.
Все своє свідоме життя боровся проти афінської демократії. Багато подорожував.

26