Page 25 - 4295

Піфагора була віра у «переселення» душі після смерті людини з одного тіла в
інше. Згідно з його вченням після смерті душа не може одразу звільнитися від
гріхів своїх, тому повинна вселитися в інше тіло, в якому продовжує свій шлях до

очищення і порятунку. Шляхи очищення грішної душі різноманітні: піст,
вегетаріанство, релігійні обряди.

3. Класичний період розвитку античної філософії

Якщо в попередньому питанні розглядали філософію, яка носила
натурфілософський характер, або мала назву «досократиків», то наступний етап

розвитку античної філософії – класичний. Це ряд філософів другої половини V ст.
до н.е., яких називають софістами Протагор, Фразимах, Горгій, Продік та інші.

Вони активно цікавляться проблемами мислення людини, зв’язку мислення та
мови, відношення особистості та суспільства. Софісти були «практичними»
філософами, а знання про космос, про структуру світу, його закони та інше їх
цікавили тією мірою, якою вони могли застосовуватися в життєвій практиці.

Філософські проблеми для софістів – не самоціль, а засіб для обґрунтування своїх
аргументів. Вмінню відстоювати свої ідеї, знання, мистецтву переконувати, гарно
говорити вони навчали своїх учнів, але вчили мудрості – за гроші. Для того, щоб

мати успіх, наприклад, у суді, в політичному житі потрібно було знати логіку,
риторику, основи судовиробництва, бути психологом. Всі їх теорії були пов’язані
передусім з людиною, суспільством, проблемами пізнання та мови. Устами

Протагора вони проголошують тезу: «Людина – міра всіх речей».

3.1. Філософія Сократа

Вперше в центр філософських міркувань проблема людини була поставлена
Сократом. Сократ (469-399 до н.е.) – один з найбільш відомих філософів
Стародавньої Греції, перший значний мислитель, котрий став родоначальником

об’єктивного ідеалізму, спрямованого проти матеріалістичних вчень мілетської і
ефеської філософських шкіл, автор так званого «сократичного методу». Сократ

мав численний гурт учнів, з якими він проводив свої філософські бесіди. Частина
з них була налаштована проти афінської рабовласницької демократії. Саме це
було поставлено в вину Сократу і стало приводом до його переслідування. Він був
звинувачений у поширенні вільнодумства. За вироком суду філософ у травні 399

р. до н.е. був страчений. У тексті звинувачення було сказано, що Сократ «не
визнає богів, котрих визнає місто, і вводить інших, нових богів. Міра покарання –
смерть».

Сократ нічого не писав. Про його вчення ми знаємо від його сучасників та
учнів. Сократ відмовився від дослідження природи, вважаючи це заняттям

25