Page 82 - 4269

Багато творів Л. присвячені праву, біології, мовознавству, біології, палеонтології,
політиці та ін. Вважався одним з кращих юристів у Європі, давав юридичні поради
багатьом відомим особам.

Створив велику наукову математичну школу, до якої належали Й. та Я. Бернуллі,
Г.Ф.А. Лопіталь, Л.Ейлер та ін.

Член Лондонського королівського т-ва (з 1679) та Французької АН (з 1700).

Лейбніца треба визнати найбільш універсальним генієм в історії людства, який
досягнув фундаментальних результатів чи не в усіх науках свого часу.

де Лопіталь Гійом Франсуа Антуан (de L’Hoshital Guillaume Francois Antoine,
1661 – 02.11.1704) – французький математик, чл. Паризької АН (з 1693). Маркіз, дворянин
з королівського двору Людовіка XIV. Зацікавившись математикою, запросив Й. Бернуллі
давати йому приватні уроки (1691 – 1692). Основні дослідження Л. стосуються
математичного аналізу та геометрії. Зустрічався та проводив наукове листування з
Лейбніцем. З використанням нового числення Л. розв’язав декілька важких задач з
геометрії та механіки. Паралельно з Ньютоном, Лейбніцем, Й. та Я. Бернуллі Л. належить
один із розв’язків задачі про брахістохрону. Написав і видав у 1696 р. перший у світі
підручник з математичного аналізу – «Аналіз нескінченно малих». В цій праці
систематично викладається диференціальне числення з використанням передової
символіки та термінології Лейбніца. У ній вперше наводиться правило розкриття
невизначеностей (правило Лопіталя, або Лопіталя-Бернуллі), яке Л., мабуть, перейняв у
Й. Бернуллі. Твір Л. зіграв видатну роль у пропаганді і поширенні у Європі лейбніцевої
інтерпретації математичного аналізу.

Л. належить також твір з аналітичної геометрії «Аналітичний трактат про конічні
перерізи …», виданий після смерті автора (1707).

Ляпунов Олександр Михайлович (06.06.1857 – 03.11.1918) – російський
математик і механік. Професор (1892), академік Петербурзької АН (1901). Видатний
представник петербурзької математичної школи, створеної Чебишовим. Іноземний член
Академії деї Лінчеї, чл.-кор. Паризької АН та інших математичних товариств. У 1876 р.
вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького
університету, який блискуче закінчив у 1880 р. та був залишений для підготовки до
професорського звання на кафедрі механіки. Найбільший вплив на Л. та його наступну
наукову кар’єру мали лекції Чебишова. Наукова діяльність Л. була різноманітною. Він є
засновником теорії стійкості руху та автором фундаментальних досліджень про фігури
рівноваги рідини, що обертається. Важливим є внесок Л. у теорію ймовірностей, де він дав
просте та строге доведення центральної граничної теореми і досить загальній формі. Для
доведення своєї теореми Л. розробив важливий метод характеристичних функцій.

Важливим є вклад Л. у теорію потенціалу, де його дослідження пізніше були
продовжені Пуанкаре та ін. У 1888 – 92 рр. опублікував ряд статей, присвячених
розв’язуванню задач про стійкість руху матеріальних систем. У праці «Загальна задача
про стійкість руху» запропонував нові методи розв’язування задач про стійкість. Він
створив важливий для застосування критерій стійкості руху. Створені Л. методи
дослідження успішно використовуються і в інших розділах математики та механіки.

Монж Гаспар (Monge G., 10.05.1746 – 28.07.1818) – французький геометр та
громадський діяч, чл.. Паризької АН. (1780). Творець нарисної геометрії, один із
засновників Політехнічної школи у Парижі. Народився у м. Бон Кот-д’Ор. У ньому
закінчив міське училище, потім школу військових інженерів у м. Мезер’є. З 1771 р. –
82