Page 60 - 4269

першу аксіоматику теорії ймовірностей на основі теоретико-множинних уявлень.
М. М. Боголюбов розробляв непрямі методи у варіаційному численні. Ж. Жиро виконав
фундаментальні дослідження з основ теорії псевдодиференціальних операторів.

1934 р. – А. О. Гельфонд та Т. Шнейдер незалежно один від одного розв’язали 7
проблему Гільберта. Б. Г. Галеркін розвинув математичну теорію циліндричних оболонок.

1934 р. – В. Флюгге дав математичну теорію рівноваги коливань і стійкості
циліндричних оболонок. І. Г. Петровський працював над створенням теорії звичайних
диференціальних рівнянь. Г. М. Морс розвинув новий напрямок у варіаційному численні.
С. П. Корольов розробив основи теорії польоту ракети у стратосфері. И. М. Виноградов
створив новий метод – метод тригонометричних сум, який привів до появи значних
результатів в теорії чисел.

1935 р. – А. М. Колмогоров сформулював ідею топологічного векторного простору.
Дж. фон Нейман розробив теорію повноти лінійних топологічних просторів.
Г. К. Е. Генцен сформулював основну теорему теорії доведень. М. Г. Стоун довів
теорему подання для алгебр Буля. Д. У. Александер та А. М. Колмогоров одночасно ввели
поняття когомології.
1935 – 36 рр. – Л. Шварц та С. Л. Соболєв незалежно один від одного розробляли
теорію узагальнених функцій.

А. М. Тьюрінг розробив концепцію абстрактної обчислювальної машини («машина
Тьюрінга»), яка могла б звести всі доведення до обчислення предикатів. Л. І. Сєдов
розробив математичну теорію глисірування на поверхні важкої рідини.

1937 р. – Л. С. Понтрягін побудував теорію характерів комутативних топологічних
груп та застосував її для розвитку проблем топології. І. Г. Петровський дослідив
еліптичні, гіперболічні та параболічні системи рівнянь, довів коректність задачі Коші для
нелінійних систем диференціальних рівнянь. Вийшов твір М.М. Крилова та
М. М. Боголюбова «Вступ до нелінійної механіки». І. М. Виноградов отримав нові
результати у важких проблемах теорії чисел. У цьому році відбулось утворення групи
французьких математиків під колективним псевдонімом Ніколя Бурбакі. Починається
розвиток грандіозної програми – систематичне викладення всієї математики на основі
аксіоматичного методу.
1937 – 54 рр. – І. П. Бернайс розробив аксіоматику теорії множин.

1938 р. – С. Н. Бернштейн започаткував основи конструктивної теорії функцій.
К. Гьодель дослідив проблему Кантора про континуум.

1939 р. – І. І. Артоболевський та В. В. Добровольський створили загальне вчення про
структуру та класифікацію механізмів.

1940 р. – Ю.В. Ліннік сформулював метод «великої гратки» для теорії чисел.

1941 р. – праці А.П. Картана по розвитку теорії потенціалу. У них вводиться поняття
топологічних груп. А.М. Колмогоров запропонував теорію локально ізотропної поверхні
для дослідження явища турбулентності. А. І. Мальцев розвинув принцип локалізації в
теорії груп. К. Шеваллє дослідив проблему розв’язності топологічних груп.
А. Д. Александров почав цикл досліджень по питанням внутрішньої геометрії опуклих
поверхонь.

60